Н. А. Некрасов – народний поет
Н. А. Некрасов увійшов в історію росіянці літіратури як поет-реапист. Крім того, з його именьому зв’язані назви популярнейших журналів минулого сторіччя – “Сучасник” і “Отечественні записки”. На сторінках цих журналів печатал він свої добутки, що розповідають про важку частку російського селянина (“Незжата смуга”, поема “Мороз, Червоний ніс”, “Размишления в парадного під’їзду”), про безпросвітне життя міської бідноти (цикл “Про погоду”, “Огоджерело”, ” чиЇду вночі по вулиці темної…”, “Вчерашний
“), вірші, присвяченийние А. Я. Панаєвій (“Ми з тобою безглузді люди…”, “Якщо мучимий пристрастю заколотної… “, “ПРО, листа жінки нам милої… “), і багато Хто Інші.
Вірші Некрасова з’явилися одкровенням для російської читаючої публіки. Поет зобразив всю злиденність російського села, її сум і вбогість Уперше в поезії з такою силою прозвучала тема страждань простої людини. Вірші Некрасова мали величезний успіх, усі почували, що з’явився поет, якого ще не було на Русі. Він різко викривав самодержавство, відкрито виражав свою любов до народу
У це “важке й лихе” время його Муза заговорила “жвавим” мовою. Чернишевский писав Некрасову: “Ви тепер проміньшая – можна сказати, єдина прекрасна надія нашої літератури”. Батьківщині й народу присвячені багато віршів поета. Ця тіма стала основної вже в ранньому периоді творчості Некрасова.
“Так, тільки тут могу я бути поетом! ” – викликнув він, повернувшись через границю. Чужина ніколи не залучала його, поет ніколи не міг відмовитися “від пісні, що навіяно заметілями й хуртовинами рідних деревень”.
З тої полум’яної любові до Батьківщини, до її великому народу й дивній російській природі й виросла поезія Некрасова. Але народ великої країни поневолений. І многие вірша Некрасова – про нелегку долю російського селянина: “Назви мені такую обитель, я такого кута не видал, де б сіючитель твій і хоронитель, де б російський мужик не стогнав”. Цивільна лірика Некрасова передставляет широку картину кріпак действительности.
“Забуте село” – це стихоутвір не тільки про одне село, але й про всю країну, у якій таким “забутим” деревням немає числа. З ким би не зустрічалися мужики в поемі “Кому на Русі жити добре”, вони всюду замість щасливого життя бачили непосильний працю, безмірні народні страждання. Багато туги й сумуй у поезії Некрасова, багато в ній людських сліз і горя.
Але є в його поезії й гарячий заклик до подвигу, до боротьби: “Іди у вогонь за честь вітчизни, за убежденья, за любов. Іди й гинь бездоганно. Розумрешь не даром. Справа міцно, коли під ним струменіє кров!
” Поет уболівав за Росією й мріяв про преобразовании її в “могутню й всесильну” країну. Він високо цінував російський народ, вірив у його сили: “Так, не боявся за вітчизну люб’язну. Виніс достаточно росіянин народ…” Некрасов уважав, що Росії призначене велике майбутнє: “Покижет Русь, що є в ній люди, що є грядущее в їй… “
(1 votes, average: 5.00 out of 5)