“Муштра, одна муштра…”(по добутках Л. Н. Толстого “Після балу” і А. И. Куприна “двобій” )
Тема армії й беззаконь, що панують у ній, ріднить таких різних по масштабі таланта й поглядам художників, як Лев Миколайович Толстой і Олександр Іванович Куприн. Їхнього добутку “Після балу” і “Двобій” написані майже одночасно: в 1903 і 1905 роках. У них письменники, обурені жорстокістю офіцерів і безправ’ям солдат, пояснюють собі й суспільству причину небоєздатності армії напередодні російсько-японської війни. Оповідання Толстого “Після балу” майже академичен. У ньому вирішується кілька моральних питань, повз які не міг пройти
Письменник малює сцену дивовижної жорстокості у звертанні із солдатами, показуючи кризу героя. “Приближающееся до мене був оголений по пояс людина, прив’язана до рушниць двох солдатів, які вели його… Смикаючись всім тілом, шльопаючи ногами по поталому снігу, що карається, під ударами, що сипалися по обидва боки на нього, посувався до мене… Він не говорив, а схлипував: “Братики, помилосердуйте”. Товстої ще раз вертається до проблеми “духовного народження людини”. Побачивши полковника, що жорстоко карає солдата, Іван Васильович не може зрозуміти, як той
Іван Васильович, думаючи про жорстокість полковника, говорить: “Очевидно, він щось знає таке, чого я не знаю… Якби я знав те, що він знає, я б розумів і те, що я бачив, і це не мучило б мене”. У Куприна в повісті “Двобій” всі набагато жорсткіше й страшнее. Офіцери не бачать пуття в польових заняттях солдатів, очікуючи лише кінця дня, щоб забутися від туги й нісенітниці происходящего в п’яному вигарі або картковій грі. Безграмотні новобранці, погано розуміючи, що від них хочуть, плутають команди, надходять всупереч здоровому глузду й логіці
“Молодий солдат Мухамеджинов, татарин, тільки-но що розумів і говорив по-російському, остаточно був спантеличений підступами свого начальства… Він раптом розлютив, взяв рушницю на руку й на всі переконання й накази відповідав одним рішучим словом: – Заколу! …Заколу!
– кричав татарин, злякано й злобливо…” Улюбленою темою для розмов офіцерів є оповідання про розправу військових над цивільними. Офіцерам невтямки, що вбивство беззбройного – це карний злочин, а не шляхетний учинок, що говорить про честь людини. Командир полку Шульгович, перебуваючи в поганому настрої, здатний доглянути порушення уставу, а значить злочин, у всім
Характерна його мовлення, коли він спілкується з підлеглими: “Ти, собача душа, хто в тебе полковий командир,- повернувся Шульгович до Шарафутдинову. – Не можу знати,- відповів зі зневірою, але слухняно й твердо татарин… (Після брудної лайки командир розпоряджається): – Капітан Зливу, извольте зараз же поставити цього сукина сина під рушницю з повним викладенням. Нехай згниє, каналья, під рушницею”.
Мимоволі згадуєш кращі традиції російської армії й філософію Суворова про те, що треба берегти кожного солдата. Схоже, герої Толстого й Куприна забули про своїх великих попередників – суворові й Кутузові – і їхньому гуманному відношенні до рядових солдатів. Таким чином, Толстой і Куприн пророчили поразку Росії в прийдешніх війнах, розкрили їх причину
(2 votes, average: 5.00 out of 5)