Мої роздуми над віршем В. Сосюри “Сад”
Він не тільки любив свій рідний край – Україну, не тільки оспівував його, він боровся за нього, за його волю,
за його розквіт і могутню велич. В. Бичко У Біблії читаємо, що Бог є любов. Хіба можна заперечити цю думку? Безумовно, ні! Любов – основа життя; любов і краса – рушійні сили Всесвіту. Про любов написано багато глибоко душевних, емоційних віршів. І коли читаєш їх, переконуєшся в тому, що кожен митець у це поняття вкладає свій зміст. Це природно, бо поети-лірики – люди неординарні, унікальні й неповторні.
В українській мові є два
В. Сосюра, якого називають українським Єсеніним, теж розділяє поняття “любов” і “кохання”. Кохання – ніжні почуття до тієї, яка полонила душу й серце. Пам’ятаєте – так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання… А любов? Любов – поняття багатогранне. У поета воно асоціюється з поняттям “патріотизм”, себто
Талановитий митець сприймає Україну як сад. Сад, який знищували віками, а ми, українці, забували минуле, тих, хто боронив нашу незалежність, а часом і не пам’ятали, чиї ми діти. Та минув час, говорить поет, і ми “іздригнули”, “і зацвіли старі пеньки, і бур’яни травою стали”, “наш сад повстав і зашумів”. У останній строфі вірша – символічний образ весни. Серце автора переповнюється радістю від думки про майбутнє України.