Мої міркування після прочитання оповідань С. Васильченко
Душу нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуванням, здатністю жартувати. Саме пинимая в увагу ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко образи людей, яким властиве почуття гумору (“Свекор”), зобразили життєві комічні ситуації (“Басурман”). Оповідання “Свекор” знайомить нас із маленькою Волошкою, що “завжди викликав посмішку в дорослих” через його сердитий “старовання”. У сім’ї вже звикли із цим недоліком маленького сина
Ми начебто попадаємо в лагідну-мудру атмосферу сім’ї, сповнену й турботою, і любов’ю, і незлим глузуванням над Васильковим “старечим” розсудливістю. Батьки розуміють, що осудом і гуркотом тут не допоможеш. Не можна без сміху читати оповідання “Басурман”. І хоча описано в ньому незначний епізод сварки маленького Семена із заклопотаною матір’ю, але стільки лагідного гумору, родинного тепла й народної мудрості в кожному рядку!
Ми розуміємо, що мати, хоча й лається на “басурмана” (тому що той не хоче молитися), але серцем намагається дати йому