Моє відношення до Ленського
У романі Пушкіна є ще один герой – юний поет – романтик Володимир Ленський.
Ленський молодий, йому всього вісімнадцять років. Він талановитий поет, лірик, переконання його найблагородніші, найпередовіші: мрії про свободу народу. Незважаючи на свою досить солідну на той час освіту (він навчався в університеті в Німеччині, у Геттінгені), Ленський, як дійсний романтик, не тільки зовсім не знає життя, але й не намагається пізнати його.
Вивчення дійсності йому заміняє підсвідома, але непохитна віра в романтичні ідеали: високу дружбу, вічне,
Мені шкода цього наївного, палкого і нерозсудливого юнака, адже це благородна, душевно чиста людина, сповнена “волелюбних надій”, спраги до праці, знань. Ленський, до того ж, талановитий поет.
Але
Яка ж головна думка, головна ідея роману “Євгеній Онєгін”? Вона ніде не висловлена автором, але діючі особи так вибрані і охарактеризовані, що не важко зрозуміти ідею автора роману.
Мимоволі, прочитавши роман, думаєш: “Чому люди шляхетні, із високими вимогами до життя, які мають тонкі і сильні почуття, завжди нещасливі? Вони або гинуть, як Ленський, або ж продовжують жити зі спустошеною душею, без надії на щастя, як Онєгін і Тетяна”.
Знаходити задоволення в боротьбі заради високої цілі вони не можуть через своє виховання і становище, а влаштувати особисте життя їм заважають помилки, які вони усвідомлюють занадто пізно, щоб їх виправити. Сам поет співчутливо показує, що у фатальних помилках винуваті не стільки самі герої, скільки те середовище, що сформувало ці характери.
Це смутне утримання в ненормальності всього життєвого укладу, у неможливості дійсного щастя в існуючому суспільстві неминуче приводить читача до думки про необхідність боротьби з умовами життя, що калічать людей, із кріпосницьким самодержавним ладом.
Цю боротьбу вели декабристи, сам Пушкін, а пізніше – революціонери-демократи. І роман “Євгеній Онєгін” допомагав і допомагає цій боротьбі кращих людей, що ведеться відвіку, за щастя всього людства.