Якби Ленського не було вбито на дуелі… (Роздуми про можливу долю героя)

Дохнула буря, цвет прекрасный Увял на утренней заре, Потух огонь на алтаре!.. О. С. Пушкін У романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, як і в однойменній опері П. І. Чайковського, є дві найсильніші сцени, що вражають читача і глядача. Це остання зустріч Тетяни й Онєгіна і загибель Ленського на дуелі. На наших очах відбуваються дві трагедії, з якими важко змиритися. Хочеться перегорнути сторінки і повернутися назад, туди, де Онєгін закоханий і щасливий знайденим сенсом життя, надіями (майже як Ленський у свій час), а юний поет ще живий, і ніяких думок

про дуелі, про смерть. Зі смертю примиритися важко. Особливо, якщо гине молода людина, В чьем сердце билось вдохновенье, Вражда, надежда и любовь, Играла жизнь, кипела кровь… І гине не на бойовищі, коли важко уникнути смерті, коли в людини немає вибору, а безглуздо: Во цвете радостных надежд, Их не свершив еще для света, Чуть из младенческих одежд, Увял! Що міг би зробити для світу Володимир Ленський, якби не був убитий на дуелі? Пушкін, прощаючись з Ленським, теж думав про його можливу долю: красень, молодий, шанувальник Канта, поет.., він міг би згодом стати філософом, ученим, справжнім, серйозним поетом: Быть может,
он для блага мира Иль хоть для славы был рожден; Его умолкнувшая лира Гремучий, непрерывный звон В веках поднять могла. Поэта, быть может, на ступенях света Ждала высокая ступень. Адже сам Пушкін теж колись писав романтичні вірші, був легковажний і запальний. Роки, досвід зробили б палкого юнака мудрішим, серйознішим… Він знайшов би свій шлях у житті, зустрів би багатьох чудових, цікавих людей, свою справжню любов, жив би справжнім, а не книжковим життям. А может быть и то: поэта Обыкновенный ждал удел. Прошли бы юношества лета: В нем пыл души бы охладел… Далі Пушкін малює для Ленського картину можливого звичайного життя, у якому б герой жив у селі, щасливий, безпечний, носив би халат, пив, їв, нудьгував, товстів, поки помер би серед дітей, галасливих жінок і лікарів. Могло б бути і так. Його страждальницька тінь… понесла з собою святу таємницю… Але як би там не було, якби не дуель – у Ленського попереду було б ціле життя. Як би воно не склалося, це краще за безглузду смерть у вісімнадцять років. Поэта память пронеслась Как дым по небу голубому, О нем два сердца, может быть, Еще грустят… Це Тетяна й Онєгін. їх теж щастя обмине. Але навряд чи вони хотіли б помінятися долею з Ленським.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Якби Ленського не було вбито на дуелі… (Роздуми про можливу долю героя)