Моє сприйняття, тлумачення, оцінка вірша А. С. Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”
Зачарування й силу любові доносить до нас і вірш, присвячений Ганні Петрівні Керн “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”. У цьому дуже мно-гим відомому вірші з надзвичайною простотою й силою выраже-ны почуття й переживання поета.
Цей вірш був написаний в 1825 р. у Михайлівськім, у період ми-хайловской посилання, самоти, самітності, і тем цінніше будь-яка зустріч…
А зустріч із Керн дала стільки спогадів, переживань, щастя й горя одночасно. Спочатку – несподівана зустріч із тої, у кому колись поет побачив образ доконаної жіночої
Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси.
Прийшла розлука, що багато чого, на жаль, приводить до забуття:
Ішли роки. Бур порив заколотний
Розсіяв колишні мрії,
И я забув твій голос ніжний,
Твої небесні риси.
У глухомані, у мороці заточенья
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без вдохновенья,
Без сліз, без життя, без любові.
Але от – несподівана й така радісна зустріч, і тому “душі настало пробужденье…”В урочистості й величі Михайлівського парку з його сдержанно-стью й пристрасністю
И серце б’ється в упоенье,
И для нього воскресли знову
И божество, і вдохновенье,
И життя, і сльози, і любов.
Не випадково поет часто згадував ту незабутню прогулянку, коли він, пійманий у чарівну мережу лісу, місяця, любові, дбайливо підняв ка-мешек, об який спіткнулася героїня його легенів, як подих, рядків про любов: “Щоночі гуляю я по своєму саду й говорю собі: вона була тут, камінь, об який вона спіткнулася, лежить у мене на столі”.
Вірш “Я пам’ятаю дивовижну мить…” мені дуже подобається. Виконане великої сили, щирості й чистоти почуття, воно стано-вится короткою опоетизованою духовною біографією Олександра Сірий-Геевича Пушкіна й з особистого виростає у вселюдське