Мотив карткової гри в “Піковій дамі” А. С. Пушкіна

1. Маленькі пішаки у великій грі. 2. Значення гри для другорядних персонажів. 3. Бездуховна сутність трьох карт Ми завжди прагнемо до заборонного й бажаємо недозволеного. Овідій Повість А. С. Пушкіна “Пікова дама” була написана в Болдіно в 1833 році. Тиша й самота, що панували в цей період навколо письменника, дозволяють шукати відповіді на багато питань, які й раніше стояли перед ним Проблема цінності моральних законів розглядається в “Маленьких трагедіях” письменника.

Подібні ж питання піднімаються й у добутку “Пікова дама”.

У ньому знову вступають у протиборство духовні й матеріальна складові життя. Але не менш важливе місце займає мотив гри в повісті.

Кожний з героїв якщо не веде гру, то утягується в неї за допомогою інших персонажів. Таким пасивним гравцем стає Лизанька, що є всього лише певним щаблем для досягнення Германном своєї мети – довідатися заповітну таємницю трьох карт Але дівчина всім серцем, щиро любить головного героя. Вона сподівається, незважаючи на заподіяний біль, що може розтопити його серце своїми слізьми. Але її слова й благання так і не були почуті парубком: “Германн дивився на неї, мовчачи: серце

його також терзалося, але ні сльози бідної дівчини, ні дивна принадність її прикрості не тривожили суворої душі його. Він не почував каяття совісті при думці про мертву бабу Одне його жахала: безповоротна втрата таємниці, від якої очікував збагачення”.

Його серце перебувало під владою гри. У ньому не було місця почуттям і тим більше жалості до людини, якому він приніс стільки горя. Такою ж пішаком у грі стає й графиня Томська Германн не тільки словами, але й за допомогою пістолета намагається вивідати в неї таємницю. Герой готовий на всі, навіть устати перед бабою на коліна й благати. Германн будь-якими засобами хоче довідатися цю таємницю.

Однак баба вмирає, не назвавши йому заповітні три карти. Але цього разу молодого інженера мучать борошна совісти Він хоче попросити в графині Томської прощення, тому відправляється на похорони. Автор відзначає дуже важливий момент, що Германн зовсім не почуває каяття: “Не почуваючи каяття, він не міг однак зовсім заглушити голос совісті, що повторював йому: ти вбивця баби!” Але раз він все-таки прийшов, то баба вирішує, що для парубка ще не все загублено.

Вона відкриває йому таємницю трьох карт (трійка, сімка, туз), але ставить своя умова: він повинен женитися на Лизаньке. Це дозволило б графині подбає про свою вихованку У Германна ж з’являється новий шанс не тільки одержати заповітне багатство, але й надолужити свій моральний гріх перед дівчиною й бабою. Йому надається можливість через гру не втратити свою душу, а, навпаки, наповнити її змістом, що привніс би в неї мир і спокій. Але ніхто з героїв, які давали шанс Герман-Ну, не зрозуміли, що таке послаблення не принесе бажаного результату.

Про це говорить Томський: “Цей Германн – особа істинно романічне: у нього профіль Наполеона, а душу Мефистофеля. Я думаю, що на його совісті принаймні три лиходійства”. Не даром для характеристики головного героя використовуються подібні визначення. Наполеон – французький полководець, що жадає заволодіти всією Європою.

Мефистофель – злий дух, що пропонує людині влада й знання в обмін на людську душу Їх усіх поєднує одне – бажання досягти своєї мети будь-яким шляхом, не замислюючись про те, як це може відбитися на інші. Але в життя Германна також постійно вторгаються карти, тобто гра, що здійснить всі його бажання. Інші персонажі теж грають у карти, але вони знають міру.

Для них гроші й влада не стають самоціллю. При цьому карткова гра – це всього лише привід зібратися разом. От що говорить про свій програш Сурин: “Програв, по звичаї Потрібно зізнатися, що я нещасливий: граю мирандолем, ніколи не гарячуся, нічим мене з користі не зіб’єш, а все програюся!” Але саме на одному з таких спокійних вечорів ми знайомимося з Германном. Незважаючи на те що він так і не брав у руки карти, гра його сильно займає.

Але тут він ще зберігає розважливість і не готовий “жертвувати необхідним у надії придбати зайве”. Однак Томський згадує про те, що один раз його бабуся довідалася таємницю трьох карт і змогла не тільки відігратися сама й повернути борг, але й допомогла Чаплицкому, що зобов’язався більше не грати. Ця історія підштовхнула Германна до гри. Вона показала, що гра може не тільки займати, але й приносити дохід Головне знати, як це можна зробити. Так в останній частині добутку Германн приступає до своєї вирішальної гри.

Подібна кільцева композиція показує, що мотив гри пронизує весь добуток. Він стає своєрідним тлом, на якому простежується відношення молодого інженера до гри. Три карти стають його супутниками. Вони ввижаються йому всюди: “Трійка, сімка, туз – не виходили з його голови й ворушилися на його губах…

Трійка, сімка, туз – переслідували його в сні, приймаючи всі можливі види: трійка цвіла перед ним в образі пишного грандифлора, сімка представлялася готичними воротами, туз величезним павуком”. И от для Германна наступив вирішальний момент: він сіл за картковий стіл. Герой проробив довгий шлях до того, щоб довідатися ці заповітні карти. Він продав свою душу за три папірці.

Ми пам’ятаємо, що образ проданої душі зв’язував з ним ще Томський. Германн поставив на карту все, що тільки міг И це не тільки гроші, але й щастя іншої людини. Ми не можемо сумніватися в тім, що баба могла назвати неправильні карти, адже на коні була й доля Лизаньки. Невідомо, женився б на ній Германн після свого виграшу.

Але сам факт, що чиєсь життя залежить від гри, по суті справи, случаючи, не повинен залишатися осторонь. Два вечори підряд Германн ставив усе, що в нього було, і він вигравав. Коли він прийшов втретє за картковий стіл, то почалася своєрідна боротьба: “Германн зняв, і поставив свою карту, покривши її стосом банкових квитків. Це схоже було на двобій”.

Напевно, у цю мить він згадав весь той шлях, що йому довелося пройти для досягнення своєї мети. Але цей вичікувальний момент автор використовується для того, щоб показати все розжарення гри. Германн проробив великий шлях.

Але тільки наприкінці добутку всього в декількох абзацах автор показав нам вирішальну гру: “Германн здригнувся: справді, замість туза в нього стояла пікова дама. Він не вірив своїм очам, не розуміючи, як міг він обдернуться”. У його руках виявилася пікова дама, що нагадувала графиню Томську.

Германн втратив усе. Він покараний не тільки за свої вчинки. Це одержав урок на все життя, у якій велике місце займала саме гра у всі її прояви. Спочатку це було пасивне спостереження, а потім азартна, але розважлива гра.

Незважаючи на те що він збожеволів і потрапив в Обухівську лікарню, з ним однаково залишалися три заповітні карти Гра не залишила його й у новому житті: “Він сидить вобуховской лікарні в 17 нумере, не відповідає ні на які питання, і бурмоче незвичайно незабаром: – Трійка, сімка, туз! Трійка, сімка, дама!..”. Наприкінці добутку автор ставить многоточие. Він показує, що й з кінцем цієї повісті, історія гри Германна не закінчується.

Інженер продовжує жити у своєму світі гри, у який тепер не можуть втрутитися ні баба, ні Лизанька, ні Чекалинский. У цьому добутку автор показує нам, наскільки може бути згубна гра. Її жертвою є не тільки сам гравець і всі ті, хто його оточується Вони стають пішаками у великій грі. Але раз вона не заволодіває їхніми душами, то вони спокійно можуть позбутися від її.

У серце Германна навіть після програшу залишається місце тільки для однієї гри. Три заповітні карти осту Ются єдиними друзями в цьому світі. Але вони всього лише папірця, не здатні принести щастя.

А самим фатальним образом для Германна стала пікова дама Вона докоряє молодого інженера в тім, що заради гри він проміняв любов дівчини на бездушний виграш, щирі життєві цінності на безглуздий самообман. А свою душу продав грі, що ніколи не приносила щастя тим, хто не знав міри. Графиня адже теж грала, але своєї тайной вона допомогла парубкові, що зобов’язався більше не грати. Тільки для Германна гра стала своєрідним ідолом.

Але таке шанування А. С. Пушкін ні для своїх героїв, ні для себе не приймає Він показує, що гра здатна зруйнувати не тільки навколишній світ, але й душу самої людини