Мотив землі у повісті “Земля”

Мотив землі, питання залежності селянина від землі, вперше порушені в новелі “Банк рустикальнии”, ширше висвітлення знайдуть у нарисі “На полях”, а глибоке і всебічне – у повісті “Земля”. Важливо відмітити, що саме в 1895 році О. Кобилянська почала писати “Землю”, про що говорить у листі до Ф. Ржегоржа. “В році 1895 розпо-чала-м довшу повість з нашого народного життя писати, але відтак не писала-м і, здаєся, аж сего року зможу ся знов до неї взяти і викінчити єї” . Очевидно, новела “Банк рустикальнии” і була уже частковою

розробкою окремих питань задумуваної повісті “з народного життя”.

Інша тема – засудження цісарської вояччини, яка теж знайде своє глибоке і всебічне висвітлення в “Землі”, вперше порушується в новелі “Мужик”, написаній, як і “Банк рустикальнии”, у 1895 році.

Правда, в новелі “Мужик” вона не є провідною. Зображена картина маршу змучених солдатів підпорядковується викриттю панського лицемірства. Дві панночки-шляхтянки, розмовляючи про красу й гуманність, нараз чують військову музику, а далі спостерігають таку картину: з “побічної широкої вулиці виписалася під тактовними

звуками музики темна, тіравильно й рівно однаково ступаюча довга маса людей – військо” (І, 436). Різне враження і асоціації викликає в персонажів ця картина. Панночки захоплюються зовнішньою красою військового маршу. Одна з них – більш цинічна – помічає, що “цілий образ споганює в посліднім ряді хромаючий хам” (І, 447). По-іншому дивиться на військовий стрій герой новели, вчорашній селянин, що теж зазнав у свій час усіх прикростей підневільного військового життя. “Ступання сеї маси – одностайне, важке, механічне, яке не характеристичне і як тяжко його забути!.. Се був якийсь математично докупи зложений механізм, котрого душу становив сухий такт музики і котрий порушав і двигав усе вперед; се – ціле діло штуки і насильства” (ї, 447).

У нарисі “На полях” (1898) О. Кобилянська далі розробляє питання, що порушувала в новелах “Банк русти-кальний” і “Мужик”, а саме: ставлення селянина до землі, до рекрутчини, обман затурканих селян шахраями-пропіна-торами. Тут письменниця в найбільш загальних контурах накреслює сюжет майбутньої повісті “Земля”.

Новели “Банк рустикальний”, “Мужик” та нарис “На полях” – це твори про соціальне лихо народу, про страждання селянина через його безправність, несправедливість буржуазного ладу і його інституцій, а відтак і про духовне обличчя буковинського селянина свого часу. Створюючи картини з народного життя, письменниця, як і в новелах про інтелігенцію, розкриває психологічні особливості своїх персонажів і робить значні художні узагальнення. Цьому сприяє ота лірична атмосфера, що, як і в Чехова, відзначається не тільки експресивністю, але й смисловою наповненістю і допомагає піднятися над деталями конкретної обстановки, включити читача в сферу досить широких суджень про життя простої людини в умовах буржуазного ладу, про соціальну атмосферу, в якій перебувало українське селянство Буковини в кінці XІX століття. Ці особливості змалювання народного життя знайдуть свій вияв і в повісті “Земля”.

О. Кобилянська, як видно з листів, автобіографічних матеріалів та критичних статей, негативно ставилася до етнографічного побутописання, натуралізму в усіх його модифікаціях. “На мене не вплине ні Золя, ні інші модні нісенітниці”,- писала вона в листі до О.’ Маковея ‘. Дуже різко висловлюється О. Кобилянська про “хворобливу штуку” натуралістичного імпресіоніста Гюїсманса,. декадента-“візіо-нера” С. Пшибишевського, займаючи щодо них таку ж позицію, як і Леся Українка. У новелі “Що я любив” письменниця викриває декадентську писанину австрійського імпресіоніста Петера Альтенберга, творця так званого стилю “телеграми душі”, а також “співців чистої” краси.

Дещо суперечливим було ставлення письменниці до символізму. Прочитавши драму Г. Гауптмана “Затоплений дзвін”, Кобилянська не сприйняла її, бо тут, писала вона, “символіки аж нездорово,- так много, і чоловік надармо шукає одної сильнішої провідної ідеї і чогось, що в’язало би все вкупу” 2. В оцінці символістичних драм Г. Гауптмана вона цілком згоджувалася з ї. Франком. “Згоджуюся цілком з критикою Франка у Вашім “Віснику”,- писала вона у цьому ж листі до О. Маковея, маючи на увазі статтю І. Франка “Із чужих літератур”, де він нещадно викривав модні літературні напрями. Про драму Гауптмана Франко писав так: “Читаючи сей зміст, можна б дукати, що там якась одноцільність, якась органічна єдність. На лихо, її нема… Остаточно виходить, що вся драма – якась алегорія, якась символіка, значить, не те, що змальовано, а щось інше. Для німецьких критиків такий твір – справдішній бенкет, як для жаб глибока баюра: є куди порядно бовтнутися з головою. Та для нас, невтаємничених у німецькій Сеггші, уся ота символіка зовсім чужа, віє на нас холодом” 3. Відкидаючи символізм як естетичну концепцію, художній напрям, О:. Кобилянська ніколи не відмовлялася від образної символіки як мистецького прийому, семантичного багатства слова, а відтак і психологічного підтексту, в чому письменники-символісти домоглися значних успіхів. Саме цим насамперед зумовлюється інтерес О. Кобилян-ської до драматургії М. Метерлінка і в кінці 90-х років, і пізніше ‘.

Інакше було ставлення О. Кобилянської до кращих надбань реалістичної літератури. Оцінки, які дає письменниця творам Панаса Мирного, В. Стефаника, І. Франка, Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, свідчать про те, що саме реалістична література була найбільш близькою письменниці. Про Стефаникові новели вона писала: “…Читала я його три новели у “Віснику”, і вони мені дуже і дуже подобалися. Се я перший раз його письма читала. Бачу в нім правдивий талант… Пише з життя, а помимо того яка сила поезії пробивається з тих дрібоньких праць! Оскільки я на таких речах розуміюся, він правдивий талант” 2. В іншому місці: “В посліднім “Віснику” вийшла одна студія Стефаника “Кам’яний хрест”. Се прегарна річ, краще, як його всі дотеперішні новелки, з винятком “Листу”. Се скажу Вам, він є галицький Федькович, лише з тою різницею, що чудово наш нарід знає” 3. Про твори Панаса Мирного вона зауважувала: “Він так чудово пише. Я читала вже раз давно його коротенькі новелки, Колесса дав, і знаю, страшне мені подобалося”4. Подібних висловлювань письменниці про твори реалістів можна навести багато.

Кращі зразки художньої реалістичної української прози О. Кобилянська прагнула популяризувати в Західній Європі. У другій половині 90-х років вона переклала по-ні-мецьки оповідання Марка Вовчка, О. Маковея, В. Стефаника, Леся Мартовича, Лесі Українки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мотив землі у повісті “Земля”

Categories: Шкільні твори

Links