Повість “Останній строк”, що сам В. Распутін назвав головної зі своїх книг, торкнути багато моральних роблем, оголила пороки суспільства. У добутку В. Распутін показав взаємини усередині сім’ї, підняв проблему поваги до батьків, дуже актуальну в наш час, розкрив і показав головну рану сучасності – Алкоголізм, порушив питання про совість і честь, що торкнувся кожного героя повести. Головна діюча особа повести – баба Ганна, що жила у свого сина Михайла. Їй було вісімдесят років. Єдина мета, що залишилася в її житті, – це побачити
перед смертю всіх своїх дітей і зі спокійною совістю відправитися на те світло. У Ганни було багато дітей. Вони все роз’їхалися, але долі було завгодно зібрати їх усіх разом у той час, коли матір перебувала при смерті. Діти Ганни – типові представники сучасного суспільства, люди зайняті, що мають сім’ю, роботу, але згадують про матір, чомусь дуже рідко. Їхня мати дуже страждала й нудьгувала по них і, коли прийшов строк умирати, тільки заради них залишилася ще на кілька днів на цьому світлі й прожила б вона ще скільки завгодно, аби тільки вони були поруч. І вона, перебуваючи вже однією ногою на тім світлі, зуміла
знайти в собі сили відродитися, розцвісти, і все заради своїх дітей “Чудом це вийшло або не чудом, ніхто не скаже, тільки побачивши своїх хлопців, баба стала оживати”. А що ж вони? А вони вирішують свої проблеми, і, схоже, що їхня мати не дуже-те хвилює, а якщо вони й цікавляться нею, так тільки для пристойності. І всі вони живуть тільки для пристойності. Не скривдити кого, не залаяти, не сказати зайвого – усе для пристойності, щоб не гірше, ніж в інших. Кожний з них у важкі для матері дні займається своїми справами, і стан матері їх мало хвилює. Михайло й Ілля вдарилися в пияцтво, Люся гуляє, Варвара вирішує свої проблеми, і нікому з них не спала на думку думка приділити матері більше часу, поговорити з нею, просто посидіти поруч. Вся їхня турбота про матір почалася й закінчилася з “манної каші”, що всі вони кинулися варити. Усі давали ради, критикували інших, але ніхто нічого не зробив сам. З найпершої зустрічі цих людей між ними починаються суперечки й лайка. Люся, як ні в чому не бувало, села шити плаття, чоловіки напилися, а Варвара навіть боялася залишитися з матір’ю. І так проходили дні: постійні суперечки й лайка, образи один на одного й пияцтво. От так діти проводжали свою матір в останню путь, так вони піклувалися про неї, так її берегли й любили. Вони не перейнялися щиросердечним станом матері, не зрозуміли неї, вони бачили лише те, що вона поправляється, що в них є сім’я й робота й що їм потрібно скоріше повернутися додому. Навіть попрощатися з матір’ю вони не змогли як треба. Її діти упустили “останній строк” щось виправити, попросити прощення, просто побыть разом, адже тепер вони навряд чи зберуться знову. У цій повісті Распутін дуже добре показав взаємини сучасної сім’ї і їхні недоліки, які яскраво проявляються в критичні моменти, розкрив моральні проблеми суспільства, показав черствість і егоїзм людей, втрату ними всякої поваги й звичайного почуття любові друг до друга. Вони, рідні люди, загрузли в злості й заздрості. Їх хвилюють лише свої інтереси, проблеми, тільки свої справи. Вони не знаходять часу навіть для близьких і рідних людей. Не знайшли часу й для матері – самої рідної людини. Для них на першому місці коштує “Я”, а потім все інше. Распутін показав збідніння моралі сучасних людей і його наслідку.
Повість “Останній строк”, над якою В. Распутін почав працювати в 1969 році, уперше була опублікована в журналі “Наш сучасник”, у номерах 7, 8 за 1970 рік. Вона не тільки продовжувала й розвивала кращі традиції вітчизняної словесності – у першу чергу традиції Толстого й Достоєвського, – але й повідомляла новий потужний імпульс розвитку сучасної літератури, задавала їй високий художньо-філософський рівень. Повість відразу ж вийшла книгою в декількох видавництвах, була переведена на інші мови, видана за рубежем – у Празі, Бухаресті, Милане. П’єсу “Останній строк” поставили в Москві (у Мхате) і в Болгарії. Слава, принесена письменникові першою повістю, була міцно закріплена.
Композиція будь-якого добутку В. Распутіна, відбір деталей, образотворчих засобів допомагають побачити образ автора – нашого сучасника, громадянина й філософа
