Давньоруська література

Внаслідок об’єднання окремих східнослов’янських племен в середині IX ст. виникла могутня Давньоруська держава з центром у місті Києві. У ті часи високого розвитку набули різні. ремесла, архітектура, живопис, музика, з’явилися печатки театрального мистецтва. Багатою була усна народна творчість, яка стала основою писемної літератури. Наші далекі предки розмовляли, а згодом і писали давньоруською мовою, яка протягом VI – X ст. складалася на основі племенних говорів.

Щоб зміцнити єдність держави, князь Володимир Святославич у 988 році

запровадив християнство, утвердивши його як. державну релігію. Справа в тому, що кожне східнослов’янське плем’я мало своїх язичницьких богів, а це нерідко призводило до незгод на релігійному грунті. Спільна релігія усувала цю перепону до об’єднання (єдиний бог – єдиний князь – єдина держава).

Введення християнства мало велике значення для економічного й культурного розвитку Київської Русі. Воно сприяло розширенню і. зміцненню її зв’язків з іншими країнами, піднесенню рівня освіти, мистецтва, літератури.

Відомо, що вже за князя Володимира почали виникати школи “ученія книжного”, в яких

дітей тогочасної знаті навчали різних наук та іноземних мов. З цих шкіл виходили освічені люди, здатні вести державні справи, перекладати різні церковні, наукові та художні твори, головним чином з грецької та латинської мов.

Поряд з давньоруською мовою літературною стала й церковнослов’янська (староболгарська), якою були писані релігійні твори – “Євангеліє”, “Псалтир”, “Часослов” та інші.

Книги в той час коштували дуже дорого. Писалися вони на пергаменті – спеціально вичиненій шкірі ягнят, телят, козенят. За п’ятдесят аркушів пергаменту потрібно було заплатити стільки, як за двох коней (папір у Європі з’явився лише в другій половині XIV ст). Процес переписування був дуже складний і повільний, бо кожна буква виписувалася окремо, а початкові букви кожного розділу (ініціали) вимальовувалися у вигляді птахів, звірів, будинків тощо.

Сторінки рукописних книг прикрашалися різними малюнками, оправи оковувалися сріблом, в яке вставлялося коштовне каміння, золоті платівки, емаль. Замовити писцям таку книгу могли тільки заможні люди. Проте в багатьох монастирях, при княжих дворах та церквах були вже багаті бібліотеки.

З давніх-давен східні слов’яни. вели постійні війни з сусідніми державами, які нападали на руські землі. В XI – XII ст. південними сусідами Русі були половці, які прийшли з глибин Азії. їхні численні орди, племена та міжплеменні об’єднання займали велику територію від Волги до Дніпра, від Чорного та Азовського морів до смуги лісостепу.

У мирний ‘час половці й східні слов’яни ніколи не ворогували. Кожний на своїй землі випасав худобу, вирощував урожаї, займався ремеслами та ‘полюванням, вів торгівлю з сусідніми племенами., Розбрат породжувала ‘загарбницька політика панівної верхівки.

Половецькі хани зі своїми військами нападали на сусідні країни. Набігаючи на руські князівства, половці грабували, палили, руйнували міста й поселення, вбивали старих і малих, а молодь забирали в полон. Щоб попередити набіги половців, руські князі також робили. походи ‘на їхні землі.

Між самими руськими князями не завжди ‘була згода. .Дедалі частіше спалахували міжусобні війни. Єдина держава поступово розпалася на півтора десятка самостійних князівств. Об’єднуючись у групи, князі нападали один на одного, щоб збільшити свої володіння та “багатства.

Це призводило до кровопролитних сутичок, в яких гинули тисячі єдинокровних русичів – як воїнів, так і мирних трудівників міст і поселень.

Якби всі руські землі спільними силами оборонялися від агресивних сусідів, то завжди б перемагали їх. Проте деякі князі воліли діяти поодинці, що часто призводило до поразки русичів.

З перекладних книг на Русі великою популярністю користувалися хроніки, в яких у часовій послідовності розповідалося про події громадського та побутового характеру. За зразком цих хронік руські вчені монахи почали й самі робити записи про важливі події, свідками яких вони ‘були або чули про них. Відомості про героїчне минуле Русі часто бралися із народних переказів, пісень, легенд тощо. Пізніше ці записи були зведені ‘в окрему рукописну книжку, що звалася л і т – о п и-с ом.

Наприкінці ‘30-х – на початку 40-х років XI ст. завершено найдавніше літописне зведення. Починалося воно розповіддю про легендарних засновників Києва – братів Кия, Щека, Хо-рива та їхню сестру Либідь. Однак у цьому зведенні ще не

Вказувалося, в які роки відбувалися події.

Близько 1073 року найдавніше літописне зведення переробив монах Києво-Печерського монастиря Никон, який славився своєю вченістю і мудрістю. Він увів до нього багато нових оповідань про давні й новітні події, розмістив їх у хронологічному порядку, зазначивши роки. Після його смерті літописання продовжували інші письменні монахи.

На початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах того ж монастиря Нестор створив “Повість минулих літ”, довівши записи до 1113 року. У первісному вигляді цей літопис до нас не дійшов – він зберігся в кількох копіях (списках) пізнішого часу (Лаврен-тіївському, Іпатському, Сильвестрівському та інших). У них чимало перероблених1 і доданих статей. Усіх таких списків “Повісті”, зроблених у ХІТ – XVIII ст., дійшло до нас понад двісті. Виклад у них починається легендою про всесвітній потоп, потім розповідається про. походження слов’ян, їх розселення, заснування Києва тощо. Хронологічний виклад ведеться від 852 року.

“Повість минулих літ” поширилася по всій Русі: нею починаються всі літописи, які виникли’ пізніше в монастирях або при княжих дворах інших міст – Галича, Новгорода, Твері. Такі літописи відтворювали події, що відбувалися в цих князівствах.

У всіх літописах є й дуже – стислі записи, й докладні, в яких ширше розповідається про> важливі суспільні події, обставини, характеризуються історичні особи, наводяться їхні висловлювання. Такі оповідання написані образно, емоційно, жвавою мовою, тому літописи є пам’яткою не лише історії, а й художньої літератури.

1. Розкажіть про літописи: їх виникнення, найважливіші списки, зміст і форму записів. Чому давньоруські літописи вважаються пам’ятками, і художньої літератури?

2. Які літописні оповідання ви знаєте? Перекажіть їх зміст.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Давньоруська література

Categories: Твори з української літератури

Links