Тема жалю й милосердя в повісті В. Распутіна “Останній строк”

Здатність бачити чудесне

У звичайному – незмінний

Ознака мудрості.

Ралф Уолдо Емерсон

“За своє життя баба родило багато й любила ро-жати, але тепер у живі в неї залишилося п’ятеро…”

Скромний і зовсім не новий сюжет, повсякденний ма-териал – так звідки ж відчуття радості, що залишає повість Валентина Распутіна? Ну, стару-ха, вісімдесят років прожила, дітей народила. У жи-вых залишилися двоє синів і три дочки. У молодшого, Михайла, що один з усіх залишився в селі, воно й доживає своє століття. Тепер при смерті, і

збираються проводити її в останню путь діти, дорослі вже й зовсім різні.

Распутін у своєї першій создавшей йому ім’я джигунів-ти “Гроші для Марії” також не користувався гостро-сюжетними прийомами. Продавщиця сільмагу чекає ревізії, а товари в ті роки було прийнято іноді від-пускати під запис, на довіру, у борг. Хоч і була ця практика незаконної. І їде її чоловік по родинний-никам і друзям у надії позичити гроші. Інакше по^-садять дружину. Так, перша повість не відрізнялася особливою оригінальністю сюжету. Але читалася на одному ды-хании, тому що вставали за гаданою простотою складні й своєрідні характери російських

людей.

Характер баби Ганни належить до того ж соціальному типу – народний образ сільської жінки, выдюжившей терпінням і працею й голод-ное дитинство, і страшне випробування війною, і неустро-енность післявоєнного років. Выстоявшей на всіх вет-рах – і не загрубіла, не зачерствілою душею. Ця внутрішня безмірна доброта й делікатність стару-хи Ганни, майже дитяча незахищеність, незамут-ненность моральної чистоти й людяності без тіні сентиментальності передані в повісті.

Смертю, а вірніше, – життям головної героїні перевіряються її діти. Для них смерть матері – высо-кая трагедія, тому що мати йде з життя, віддавши їм усе. Для автора ж трагедія (або Драма ) те, що діти її – Люся, Варвара, Ілля, Михайло – не витримали перевірки на людяність. Суворим вироком за-вершается ця настільки скромна по життєвому маті-ріалу повість. Страшно читати про те, як совістить мати, тихо радуючись разом з тим останньому щастю, совістить того, що тримає дітей всіх отут, відриваючи від їхніх важливих справ. Начебто можуть у них бути справи бо-леї важливі.

Найстрашніше – у тих награних, брехливих словах, з якими прощаються діти з матерыо, у глибині душі знаючи, що це останні слова: “И не ображайся на нас. Так треба”. Треба не за законом людяності, а за законом суєти. Але душенной тупості, внутрішній черствості, а простіше – недоліку доброти.

“Видужуй, мама. І не думай ні про яку смерть”.

Уночі мати вмерла.

Моральний суд завершений. Питання поставлене. Чималої важливості питання – про погрозу бездуховності, про жаль і милосердя, про те, що таке людина й що таке людяність


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Тема жалю й милосердя в повісті В. Распутіна “Останній строк”

Categories: Нові твори

Links