Моральне прозріння Дмитра Нехлюдова (по романі Л. Н. Толстого “Воскресіння”)
Роман “Воскресіння”, початий ще в 1889 році, Л. Н. Толстой писав дуже повільно, з більшими зупинками, і лише з 1898 року робота над ним пішла досить інтенсивно, В основу сюжету ліг випадок, розказаний Толстому знаменитим юристом А, Ф. Коні, що гостював у Ясній Галявині в червні 1887-го. Тема відродження, пробудження до нового, теперішнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскреє, зображення двох людських доль становлять основу роману. Князь Нехлюдов, будучи присяжним у суді, довідається в підсудній, обвинувачуваної
Зустріч цих людей рятує їх обох від загибелі, сприяє відродженню справді людського початку в їхніх душах. Катюша безневинно засуджена. Нехлюдов намагається полегшити її доля. Спочатку вона вороже ставиться до нього, не хоче й не може простити людину,
“Ти мною в цьому житті тішився, мною же хочеш і на тім світлі врятуватися!” – кидає вона в особу Нехлюдову гнівні слова. Але в міру відродження душі відроджується й колишнє почуття любові
И Нехлюдов міняється в очах Катюші. Він іде за нею в Сибір, хоче на ній женитися. Але вона відмовляється від цього шлюбу, тому що впевнено, що він, не люблячи її, з одного лише почуття боргу вирішується зв’язати свою долю з каторжанкою. Відновлення людської душі показаний як процес природний і прекрасний, подібний до відродження весняної природи
Воскресла любов до Нехлюдову, спілкування із простими, чесними й добрими людьми – все це допомагає Катюші повернутися до того чистого життя, який жила вона замолоду. Вона знову знаходить віру в людину, у правду, у добро. Поступово дізнаючись життя пригноблених знедолених, починає відрізняти добро від зла й Нехлюдов. У перших розділах роману автор малює його образ нерідко в сатиричні тонах
Але в міру того як герой “Воскресіння” віддаляється від привілейованого кола, голос письменника і його голос зливаються й у вустах Нехлюдова всі частіше звучать викривальні мовлення. Так головні діючі особи роману проходять шлях від морального падіння до духовного відродження. Наприкінці роману Нехлюдов приходить до гіркого висновку: “Всі те страшне зло, що він бачив і довідався за цей час… все це зло тріумфувало, царювало, і не вин ділося ніякої можливості не тільки перемогти його, але навіть зрозуміти, як перемогти його”. Вихід, що зненацька для читача й для самого себе знаходить Нехлюдов після всього їм бачен і пережитого, випливає не з тих картин життя, які пройшли перед його очами. Вихід цей підказаний книгою, що виявилася в руках у Нехлюдова, – Євангелієм
Він приходить до переконання, що “єдиний і безсумнівний засіб порятунку від того жахливого зла, від якого страждають люди, – визнавати себе нездатними не карати, не виправляти інших людей”. Відповідь на питання про те, як знищити весь той жах, що бачив Нехлюдов, виявляється простим: “Прощати завжди, усіх, нескінченне число раз прощати, тому що немає таких людей, які б самі не були винні…”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)