Воскресіння (роман стисло)

Як не стараються люди, зібравшись в одне невеличке місце кілька сот тисяч, спотворити ту землю, на якій вони тиснуть, як не забивають каменями землю, щоб нічого не росло на ній, як не зчищають яку пробивающуюся травичку, як не димлять кам’яним вугіллям і нафтою, – весна лишається весною навіть у місті. Сонце гріє, трава, оживаючи, росте й зеленіє скрізь, де тільки не соскреблі її; галки, горобці і голуби по-весняному радісно готують гнізда, і мухи дзижчать біля стін, пригріті сонцем. Веселі і рослини, і птахи, і комахи, і діти. Але люди – великі,

дорослі люди – не перестають обманювати і мучити себе і один одного. Таким ось радісним весняним днем (а саме 28 квітня) в один з дев’яностих років минулого століття в одній із московських в’язниць наглядач, трясучи залізом, відмикає замок в одну з камер і кричить: “Маслова, на суд!”

Історія цієї арештантки Маслової звичайнісінька. Вона була дочка, прижитися від проїжджого цигана незаміжньою дворової жінкою в селі у двох сестер-панночок поміщиць. Катюші було три роки, коли мати захворіла і померла. Старі панянки взяли Катюшу до себе, і вона стала полувоспітанніца-полугорнічная. Коли їй минуло шістнадцять

років, до її панночкам приїхав їхній племінник-студент, багатий князь, безневинний ще юнак, і Катюша, не сміючи ні йому, ні навіть собі зізнатися в цьому, закохалася в нього. Через кілька років цей же небіж, тільки що зроблений в офіцери і вже розбещений військовою службою, заїхав по дорозі на війну до тіточкам, пробув у них чотири дні і напередодні свого від’їзду спокусив Катюшу і, сунувши їй у останній день сторублевий папірець, поїхав. Через п’ять місяців після його від’їзду вона дізналася напевно, що вагітна. Вона наговорила панночкам грубощів, в яких сама потім каялася, і попросила розрахунку, і панянки, незадоволені нею, її відпустили. Вона оселилася у сільської вдови-повитухи, яка торгувала вином. Пологи були легкі. Але повитуха, приймала в селі пологи у хворих жінок, заразила Катюшу пологової гарячкою, і дитину, хлопчика, відправили в виховний будинок, де він негайно після приїзду помер. Через деякий час Маслову, вже змінила кількох покровителів, розшукала сіщіці, що поставляє дівчат для будинку терпимості, і з Катюшина згоди відвезла її в знаменитий будинок Китаєвої. На сьомому році її перебування в будинку терпимості її посадили в острог і тепер ведуть на суд разом з убивцями і злодійками.

У цей самий час князь Дмитро Іванович Нехлюдов, той самий племінник тих самих тіточок-поміщиць, лежачи вранці в ліжку, згадує вчорашній вечір у багатих і знаменитих Корчагін, з донькою яких, як передбачалося усіма, він повинен одружитися. А трохи пізніше, напившись кофію, хвацько підступає до під’їзду суду, і вже в якості присяжного засідателя, надівши пенсне, роздивляється підсудних, яких звинувачують в отруєнні купця з метою викрадення колишніх при ньому грошей. “Не може бути”, – говорить собі Нехлюдов. Ці дві чорні жіночі очі, які дивилися на нього, нагадують йому щось чорне і страшне. Так, це вона, Катюша, яку він вперше побачив тоді, коли на третьому курсі університету, готуючи своє твір про земельної власності, прожив літо у своїх тіточок. Без всякого сумніву це та сама дівчина, вихованка-покоївка, в яку він був закоханий, а потім в якомусь шаленому чаду звабив та кинув і про яку потім ніколи не згадував, бо спогад занадто обличало його, настільки пишається своєю порядністю. Але він все ще не скоряється почуттю розкаяння, яке вже починає говорити в ньому. Те, що відбувається представляється йому тільки прикрою випадковістю, яка пройде і не порушить його нинішній приємного життя, але суд триває, і нарешті присяжні повинні винести рішення. Маслова, очевидно невинна в тому, в чому її обвинувачували, визнана винуватою, як і її товариші, щоправда, з деякими застереженнями. Але навіть голова суду здивований тим, що присяжні, обумовивши перша умова “без умислу за пограбування”, забувають обумовити необхідне друге “без наміру позбавити життя”, і виходить, за рішенням присяжних, що Маслова не грабував і не крала, але разом з тим отруїла купця без всякої видимої мети. Так в результаті судової помилки Катюшу засуджують до каторжних робіт. Соромно і гидко Нехлюдову, коли він повертається додому після візиту до своєї багатій нареченій Міссі Корчагіна (Міссі дуже хочеться заміж, а Нехлюдов – хороша партія), і в уяві його з надзвичайною жвавістю виникає арештантка з чорними косими очима. Як вона заплакала при останньому слові підсудних!

Одруження з Міссі, здавалася недавно настільки близькою і неминучою, представляється йому тепер зовсім неможливою. Він молиться, просить Бога допомогти, і Бог, який жив у ньому, прокидається у його сознании. Все найкраще, що тільки здатний зробити людина, він відчуває себе здатним зробити, а думка, щоб заради морального задоволення пожертвувати всім і вступатимуть Маслової, особливо розчулює його. Нехлюдов домагається побачення з Катюшею. “Я прийшов, щоб просити у тебе прощення, – випалює він без інтонації, як завчений урок. – Я хоч тепер хочу спокутувати свій гріх “. “Нема чого викупати; що було, те загуло”, – дивується Катюша. Нехлюдов очікує, що, побачивши його, дізнавшись його намір служити їй і його каяття, Катюша зрадіє і розчулився, але, на свій жах, він бачить, що Катюші немає, а є одна повія Маслова. Його дивує і жахає, що Маслова не тільки не соромиться свого становища проститутки (положення арештантки якраз здається їй ганебним), але й пишається ним як діяльністю важливою і корисною, раз на її послуги потребує стільки чоловіків. Іншим разом прийшовши до неї у в’язницю і застав її п’яною, Нехлюдов оголошує їй, що, всупереч усьому, відчуває себе зобов’язаним перед Богом одружитися на ній, щоб спокутувати свою провину не тільки словами, а ділом. “Ось ви б тоді пам’ятали Бога, – кричить Катюша. – Я каторжна, а Ви пан, князь, і нічого тобі зі мною бруднитися. Що ви одружитися хочете – не буде цього ніколи.

Повішуся швидше. Ти мною в цьому житті услаждался, мною ж хочеш і на тому світі врятуватися! Огидний ти мені, і окуляри твої, і жирна, погана вся пика твоя “. Однак Нехлюдов, повний рішучості служити їй, вступає на шлях клопоту за її помилування і виправлення судової помилки, допущеної при його, як присяжного, потурання, і навіть відмовляється бути присяжним засідателем, вважаючи тепер всякий суд справою непотрібним і аморальним. Проходячи щоразу по широких коридорах тюрми, Нехлюдов переживає дивовижні почуття – і співчуття до тих людей, які сиділи, і жаху і здивування перед тими, хто посадив і тримає їх тут, і чомусь сорому за себе, за те, що він спокійно розглядає це. Колишнє почуття врочистості й радості морального відновлення зникає, він вирішує, що не залишить Маслову, не змінить свого благородного рішення одружитися на ній, якщо тільки вона захоче цього, але це йому важко і болісно. Нехлюдов має намір їхати до Петербурга, де справа Маслової буде слухатися у Сенаті, а в разі невдачі в сенаті подати прохання на височайше ім’я, як радив адвокат. У разі залишення заяви без наслідків треба буде готуватися до поїздки за Маслової в Сибір, тому Нехлюдов відправляється по своїх селах, щоб врегулювати свої відносини з мужиками.

Відносини ці були не живе рабство, скасоване в 1861 р., не рабство певних осіб господареві, але загальне рабство всіх безземельних або малоземельних селян великим землевласникам, і мало того, що Нехлюдов знає це, він знає і те, що це несправедливо й жорстоко, і, ще будучи студентом, віддає батьківську землю селян, вважаючи володіння землею таким же гріхом, яким було раніше володіння кріпаками. Але смерть матері, спадщину та необхідність розпоряджатися своїм майном, тобто землею, знову піднімають для нього питання про його ставлення до земельної власності. Він вирішує, що, хоча йому має бути поїздка в Сибір і важке відношення з світом острогів, для якого необхідні гроші, він усе-таки не може залишити справу в колишньому положенні, а повинен, на шкоду собі, змінити його. Для цього він вирішує не обробляти землі самому, а, віддавши її за недорогою ціною селянам в оренду, дати їм можливість бути незалежними від землевласників взагалі. Всі влаштовується так, як цього хоче і очікує Нехлюдов: селяни отримують землю відсотків на тридцять дешевше, ніж віддавалася земля в окрузі; його дохід із землі зменшується майже наполовину, але з надлишком достатній для Нехлюдова, особливо з додатком суми, отриманої за проданий ліс.

Все, здається, добре, а Нехлюдову всі час чогось соромно. Він бачить, що селяни, незважаючи на те що деякі з них говорять йому подячні слова, незадоволені і чекають чогось більшого. Виходить, що він позбавив себе багато чого, а селянам не зробив того, що вони очікували. Нехлюдов незадоволений собою. Чим він незадоволений, він не знає, але йому весь час чогось сумно й чогось соромно. Після поїздки в село Нехлюдов всім єством відчуває відразу до тієї своєму середовищі, в якій він жив до цих пір, до того середовища, де так старанно приховані були страждання, несомих мільйонам людей для забезпечення зручностей і задоволень малої кількості людей. У Петербурзі ж у Нехлюдова з’являється відразу кілька справ, за які він береться, ближче познайомившись зі світом ув’язнених. Крім касаційного прохання Маслової в сенаті з’являються ще клопіт за деяких політичних, а також справа сектантів, які посилаються на Кавказ за те, що вони не належним чином читали і тлумачили Євангеліє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Воскресіння (роман стисло)

Categories: Шкільні твори

Links