МІСТО КАЛИНОВ (ПО П’ЄСІ А. Н. ОСТРОВСЬКОГО “ГРОЗА”) Олександр Миколайович Островський найбільший драматург минулого сторіччя. Його знамениті п’єси й донині входять у репертуар багатьох театрів Росії. “Він почав незвичайно,” писав про нього И. С. Тургенєв. Після того, як Островський прочитав свою першу п’єсу “Картина сімейного щастя”, його відразу ж охрестили, “світилом у вітчизняній літературі”. І відразу перед ним відкрилися двері всіх літературних кружків, а їх у той час було біля сорока. Драматург вступив у літературу
як народний письменник, як діючий сатиричний викривач і як один з корифеїв російської школи драматургії. Купецтво відбивалося в літературі ще в 18 в., але ніколи не показувалося з такою силою викриття з який показав це Островський. Драматург переконливими, закінченими образами своїх п’єс переконує нас у тім, що все життя, весь побут торговельного класу тої пори тримається на грубому обмані, на крутійстві. Працюючи над своїми добутками, письменник, напевно, і не підозрював, як будуть актуальні його п’єси в наш час, коли в країні панує таке безладдя й спрага нагромадження будь-яким шляхом. “Не
обдурити не продати,” це прислів’я проходить червоною канвою через всі Твори Островського. Чи не цей девіз править і в нашім житті? Майже #се п’єси Островського побудовані на стражданнях і переживаннях героїв. І не всі п’єси закінчуються добре. На особливому місці коштує п’єса “Гроза” п’єса із трагічним кінцем головної героїні Катерины. Дія драми відбувається в тихому провінційному місті Калинове. Калинов це типове російське закуткове місто того часу, зі стійкими вдачами й звичками, з розміряним способом життя всього населення, купців, міщан і простолюдинів. Островський, як правило, у своїх добутках описував життя московського купецтва. Москва в ті роки не була столицею, все світське життя проходило в Петербурзі. А Москва, з її Замоскворечьем уважалася теж провінційним містом. Але письменник дія своєї п’єси “Гроза” переніс у більше тихе містечко Калинов. Цим він хотів показати, що життя купецтва скрізь однакове: і в більших, і в малих містах Росії. І всюди вона одноманітна й нудна, особливо для жінок, що живуть, підкоряючись домостроївським порядкам. Чіткого опису міста Калинова в п’єсі ми не знайдемо. Але, вчитуючись, можна жваво собі представити обрису містечка і його. внутрішнє життя. Місто стоїть на високому березі Російської ріки Волги. Містечко невеликий, тому з високої крапки берега, де перебуває суспільний сад, видні поля прилеглих селищ. Удома в місті дерев’яні, біля кожного будинку є квітник. Так було майже скрізь по Росії. От у такому будинку раніше жила й Катерина. Вона згадує: “Устану я, бувало, рано; коли влітку, так сходжу на ключик, умиюся, принесу із собою водицы й всі, всі квіти в будинку поллю. У мене квітів було багато. Потім підемо з маменькой у церкву…” Церква це головне місце в будь-якому селищі в Росії. Люди були дуже набожні, і церкви приділялася найкрасивіша частина міста. Вона будувалася на піднесенні й повинна була бути видна отовсюду в місті. Калинов не був виключенням, і церков у ньому була місцем зустрічей всіх жителів, джерелом всіх розмов і пліток. Прогулюючись у церкви, Кулигин розповідає Борисові про порядки тутешнього життя: “Жорстокі вдачі в нашім місті, говорить він У міщанстві, пан, крім брутальності так бідності початкової, ви нічого не побачите”. Гроші роблять всі от девіз тої