Місце і роль ліричних українських народних пісень
Українська пісня – одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишатися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Одного разу знайома літня жінка сказала мені: “Моє серце від болю й випробувань скам’яніло, ніщо його вже не зворушує. А почую українську пісню – плачу. Вона – як молитва…”
Моя Україна надзвичайно багата і щедра на пісні. У ній звучать їхні мрії, надії і сподівання. Без пісні, на мою думку, взагалі не можна уявити духовного життя
Найбільше мене зачаровують українські народні ліричні пісні, пісні про кохання, про матір, про родину. В них відкривається чиста душа народу. Скільки небесної чистоти і щирості в піснях про кохання: “Чорнії брови, карії очі”, “Ой не світи, місяченьку”, “Чого ж вода каламутна”, “Ой коли б той вечір” та інших!
А як бентежить серце пісня “Калино-малино, чого влузі стоїш…”, в якій зображено образ вродливої дівчини-сироти, що одиноко засихає в лузі, бо на своє лишенько покохала без взаємності:
Жари не боюся,
Дощу
Кого вірно люблю,
За тим посихаю!
Багато пісень присвячено подружньому життю, зокрема поневірянню молодої невістки у свекрухи (“Ой пряду, пряду”):
Чия в лузі не калина була,
Ч и я в лузі не червона була,
Взяли мене поламали,
У пучечки пов’язали…
З особливою ніжністю і теплотою оспівано в народній поезії образ матері, її бежмежна любов і турботу про дітей (“Ой горе тій чайці”). Зворушливої щирості, бажання щастя-долі дітям сповнені колискові (“Ой ходить сон коло вікон”).
Дуже схожі пісні про кохану дівчину, матір і пісні-балади, де переплітаються ліричні і героїчні мотиви, реалістичні і казково-легендарні елементи. Будь-що прагнучи відстояти своє кохання, героїні цих творів звертаються до ворожок, перетворюються на зозулю або тополю, користуються замовляннями, зіллям, що нерідко призводить до трагічної розв’язки (“Ой чиє ж то жито, чиї то покоси”, “У неділю рано жито конала”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”).
Сьогодні, у час відродження української духовної культури, ми наче заново відкриваємо для себе це безцінне надбання нашої нації, впускаємо українську пісню у свої серця і дивуємося з неприхованою гіркотою: “Як же можна було раніше нехтувати цим Божим даром нашого талановитого народу?”