Через пісню – у світ духовності (місце і роль ліричних українських народних пісень)

Українська пісня – одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишитися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Одного разу знайома літня жінка сказала мені: “Моє серце від болю й випробувань скам’яніло, ніщо його вже не зворушує. А почую українську пісню – плачу. Вона – як молитва…”. Важко щось додати до цих слів.
Моя Україна надзвичайно багата і щедра на пісні, які виникли ще в сиву давнину. Вони відображають характер, звичаї, вірування,

боротьбу за кращу долю, за визволення від поневолювачів та загарбників. Вони – сама історія, душа моїх співвітчизників. У пісні відтворились доброта, щирість, душевність, весела вдача українців, у ній звучать їхні мрії, надії, сподівання.
Пісня має великий вплив на наше життя, вона супроводжує нас від дня народження до дня смерті, впливає на наші почуття, на наш настрій. Тому вона є нев’янучою окрасою духовної культури нашого народу.
Без пісні, на мою думку, взагалі не можна уявити повнокровного духовного життя людини. У ній повсякчас можна почути рідний серцю голос Батьківщини, відлуння своїх інтимних почуттів

та потаємних дум, слово мудрої поради і тихої ласки:
Гей плину я по Дунаю і так си думаю:
Нема кращих співаночок, як у ріднім краю.
Більш за все мене зачаровують українські народні ліричні пісні, пісні про кохання, про матір, про родину. У них одсвічує тисячами граней людських почуттів і переживань праведна душа нашого народу. Скільки небесної чистоти і щирості в піснях про кохання “Чорнії брови, карії очі”, “Ой не світи, місяченьку”, “Чого ж вода каламутна”, “Ой коли б той вечір” та інших!
А як бентежить серце пісня “Калино-малино, чого в лузі стоїш…”, в якій виведено образ вродливої дівчини-сироти, що одиноко засихає в лузі, бо на своє лишенько покохала без взаємності:
Жари не боюся,
Дощу не бажаю, –
Кого вірно люблю,
За тим посихаю!
Багато пісень присвячено подружньому життю, зокрема поневірянню молодої невістки у свекрухи (“Ой пряду, пряду”):
Чи я в лузі не калина була,
Чи я в лузі не червона була?
Взяли мене поламали,
У пучечки пов’язали…
З особливою ніжністю і теплотою Оспівано в народній поезії образ матері, її неосяжну любов і турботу про дітей (“Ой горе тій чайці”). Та як би не оспівували материнське серце українські пісні, ніщо, здається мені, не зможе з такою силою розкрити це серце, як колискові пісні, сповнені зворушливої щирості, бажання щастя-долі дітям (“Ой ходить сон коло вікон”).
До пісень про кохану дівчину і матір близькі пісні-балади, де переплітаються ліричні й героїчні мотиви, реалістичні й казково-легендарні елементи. Героїні цих творів у прагненні відстояти своє кохання будь-якою ціною звертаються до ворожок, перетворюються на зозулю або тополю, користуються замовляннями, зіллям, що нерідко призводить до трагічної розв’язки (“Ой чиє ж то жито, чиї то покоси”, “У неділю рано жито копала”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”).
Сьогодні, у час відродження української духовної культури, ми наче заново відкриваємо для себе це безцінне надбання нашої нації, впускаємо українську пісню у свої серця і дивуємося з неприхованою гіркотою: “Як же можна було раніше нехтувати цим Божим даром нашого талановитого народу?”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Через пісню – у світ духовності (місце і роль ліричних українських народних пісень)

Categories: Твори з літератури

Links