Міркування: Забираючи пам’ятники, залишайте постаменти

Популярний афоризм Юліана Тувима “Забираючи пам’ятники, залишайте постаменти”, – сказаний, немов про те, що відбулося з монументальною композицією княгині Ольги в оточенні Андрія Первозванного, Кирила й Методія (до речі, кияни першими у світі встановили пам’ятник великим слов’янським просвітителям). І, крім усього іншого, ця незвичайна Історія зв’язана ще й зі спорудженням пам’ятника Тарасові Шевченко

Почалася вона в 1905 році, коли Київська міська дума вирішила створити пам’ятник Олександрові II перед будинком

училища. І місце поміняли, і Михайлівська площа виявилася вільною. Ніхто на неї не претендував, поки через чотири роки Дума не виділила її під довгоочікуваний монумент Великому Кобзареві. А саме в той час створюється київське відділення російського Воєнно-історичного суспільства. На його засіданні запропоновано відкрити в Києві “Історичний шлях” (відстань від Михайлівського собору до Софійського). Мотивувалося це тим, що Київ є початком, вихідним пунктом державотворення, тут протягом п’яти століть зосереджували політичне, військове й економічне життя Русі. Історія її багата на велику діяльність
правителйе-князйе, тому дуже важливо ввічнити їхня пам’ять установленням статуй на одній із самих багатолюдних київських вулиць. Із цією метою суспільство мало намір, залучити Аадемию мистецтв, увічнити княгиню Ольгу, Віщого Олега, Ярослава Мудрого, Володимира Святославича, Володимира Мономаха, Святослава Ігоровича, Нестір-Літописця й “доісторичний Київ”. До спеціального організаційного комітету, що опікувався “Історичним шляхом”, крім представників військових, купецьких і промислових кіл, увійшли архітектори, мистецтвознавці, скульптори, історики

Проте, грошей на встановлення пам’ятника в Києві не було. 11 березня відбулося засідання Думи, на якій міський глава Дьяков сказав, що “кавалер” (Тарас Шевченко ) повинен поступитися місцем “дамі” (Ользі). Проголосувавши, прийшли до угоди: “Історичний шлях” буде проходити між Софійським собором і Михайлівським монастирем, а пам’ятник Шевченко буде споруджений на нинішній площі Толстого. Скориставшись цим рішенням, Воєнно-історичне суспільство “застолбило ділянка” тимчасовою моделлю пам’ятника княгині Ользі, домовившись, що її заберуть, як тільки вона почне руйнуватися. Отже, замість задуманого бронзового монумента – модель із цементу, річкового піску й мармурових крихт. Діставши кошти з Петербурга й зібравши ще три тисячі, перед училищем звели дерев’яний барак, де в червні 1911 року почали споруджувати пам’ятник по проекті Івана Кавалеридзе, що раніше робив варіанти пам’ятника Шевченко, тільки встановлення його відкладалося. Фігуру Андрія Первозванного ліпив однокурсник Кавалеридзе Сниткин. Це була групова композиція висотою дев’ять метрів з фігурою княгині Ольги в центрі, ліворуч – зображення слов’янських просвітителів: в одязі священика Кирило читає розгорнутий сувій, поруч у чернечому одязі з каптуром сидить Методій. Відкриття відбулося 4 вересня – під звуки військового оркестру. Пройшло кілька років. В 1919 році в Києві вирішили відкрити пам’ятник Шевченко. Це було погруддя роботи Бернарда Коротко – яке в чому скоростиглий, з помітною поверхневою стилізацією. І дуже хотілося киянам мати пам’ятник великому Кобзареві. Справедливо встановили пам’ятник там, де й планували спочатку. Один раз ранком на постаменті замість пам’ятника княгині з’явилося погруддя Шевченко. На відкритті відбувся мітинг. Недовговічний матеріал не витримав всіх подій, атмосферних опадів, і “тимчасовий” пам’ятник почав руйнуватися

В 1923 році скульптури Андрія, Кирила й Методія забрали, пізніше розібрали й постамент. І лише в наші дні пам’ятник княгині Ользі й першим просвітителям Русі відновлений


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Міркування: Забираючи пам’ятники, залишайте постаменти