Міркування про життя людини

За грядою століть, за сивими границями часу бачаться мені мої далекі пращури, “добрі й нехитрі”, які вище всього у світі любили сіяти й ростити хліб, обробляти землю-годувальницю. Не одне сторіччя відокремлює нас від тих знаменних часів, коли перші князі починали організовувати Київська держава, коли жили й відважно боролися, захищаючи свої границі, Владимир Великий і Святослав, Роман і Данило Галицький

А скільки подвигів, скількох велетнів духу народила за роки свого існування Запорізька Січ! Богдан Хмельницький і Іван Сирко, Петро

Сагайдачний і Тарас Трясило, Максим Кривоносий і Іван Богун… А скільки безіменних героїв-лицарів, які захищаючи південні рубежі України, звільняючи полонених з рабства, примушували тремтіти татарських ханів, спопеляли міцності султанів, громили добірні полки польських шляхтичів. Стамбул і Кафу, Синоп і Трапезунд, напевно, і дотепер пам’ятають захід порохового диму з козацьких мушкетів

Гордістю нашого народу була й залишається діяльність одного з найбільших політичних провідників козацької Малороссии – гетьмана Хмельницького. Своїм політичним і дипломатичним талантом, ерудицією й культурою він зміцнив

авторитет гетьманської Малороссии. XIX сторіччя виплекало чи ледве не самих великих велетнів української духовності – Тараса Шевченко, Лесю Українку, Івана Франко. І це всупереч тому, що в наших націй у ці лиховісні часи росіянин “старший брат” намагався відібрати все – від мови до “латаної сорочки”. Але, напевно, така доля нашого народу – жити й виживати, бути безсмертним

Людина – це унікальна істота, що є не просто утвором вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з погляду християнства, є особою, що має власний розум, власну волю, власні почуття. Призначенням людини, як учить Біблія, є створювати добро

Людина безсмертна не тільки в релігійному розумінні, але й у своїх справах. Усе, що кожний з нас зробить, буде мати свої наслідки й у майбутньому й, таким чином, стане вічним, хоча самої людини давно вже й не буде. Загальне покликання кожної людини – жити. І жити гідно. Часто ми “купуємося” на зовсім дрібні й скороминущі речі, а це принижує людини, робить його життя нецікавої й примітивної. Крім основного призначення, кожний з нас, я вважаю, має своє особисте покликання. Бог кожного з нас знає й любить, і кожного наділяє тим або іншим талантом, якимось характерною властивіістю, що людина може розвити або втратити. Навіть якщо не відчуваємо в собі здатностей до мистецтва, науці або спорту, те однаково можемо розвивати в собі щедрість, терпимість, порядність і інші чесноти, яких нам дуже часто не вистачає в житті. Для кожного з нас дуже важливим є те, як ми зуміємо повестися в дріб’язкових, буденних справах. Тому що часто людина грішить тим, що будує якісь величезні плани, мріє про високе життя й не вміє бути уважним до щоденних потреб своїх ближніх

Цінність життя людини повинна вимірятися кількістю добра й любові, вкладеним їм у кожне, нехай і невелику справу. Люди повинні жити в дружбі, згоді, допомагати один одному. Але та допомога тільки тоді буде шляхетної, якщо вона є безкорисливої

Ми із самого дитинства живемо у суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку й внутрішню потребу якогось відношення до них. Уже самою природою передбачено, що більше сильний повинен піклуватися про більше слабкий. І, властиво, сила сильного полягає в тім, наскільки він використає неї для служіння іншим. Батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відправляють у школу; вони люблять і піклуються про нас. Мама не сподівається на якусь особливу нагороду від дитини; вона просто любить його, і цього їй досить. Так може будуватися й громадське життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Міркування про життя людини

Categories: Нові твори

Links