Микола Миколайович Носов (1908-1976 р.)
Микола Миколайович Носов почав писати наприкінці 30-х років, але сьогодення визнання повнив після Великої Вітчизняної війни. Він народився 23 листопада 1908 року в місті Києві в сім’ї кіноактора. Закінчивши школу-семилітку, надійшов працювати на завод. З 1927 року Носов почав учитися в Київському художньому інституті. Через два роки він перевівся в Московський державний інститут кінематографії, що закінчив в 1932 році
До 1951 року Н. Носов займався режисерською роботою, пов’язаної з постановкою мультиплікаційних і навчальних фільмів, а в роки
Оповідання для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, остросюжетние, динамічними, насиченими несподіваними комічними ситуаціями, поклали початок творчої діяльності Н. Носова. Герої їх – фантазери, непосидючі й невгамовні вигадники, яким часто дістається за їхні витівки. У багатьох оповіданнях (“Мишкина каша”, “Тук^-тук-тук-тук-тук”, “Телефон”, “Городники” і ін.) наскрізним виявляється один персонаж – Ведмедик Козлов, що об’єднав їх у цикл “Ми з Ведмедиком”. У той же час кожний з оповідань самобутній. Оповідання насичені ліризмом і гумором; оповідання, I як правило, ведеться від 1-го особи. Найчастіше це друг Ведмедика, що не може противитися задерикуватій завзятості свого товариша. Ведмедик дивно активний, він постійно в дії: “насипав у каструлю крупи”, “схопив ложку й став кашу назад у каструлю запихати”, “взяв кружку, поліз у цебро”, “вихопив сковорідку із грубки” (“Мишкина каша”). Весь сюжет оповідання про те, як Ведмедик і Коля, залишившись одні на дачі, варили кашу, насичений гумористичними положеннями, зміна яких тримає читача в постійній веселій напрузі. Ведмедик – фантазер і шукач; він не просто виплутується зі скрутних обставин, а увлеченно й енергійно бореться з ними. Гумористичні ситуації допомагають Носову показати логікові мислення й поводження героя. “Дійсна причина смішного укладена не в зовнішніх обставинах, а корениться в самих людях, у людських характерах” ,- писав Носов
Художньо вірогідно у письменника проникнення в психологію дитини. Його добутку відбивають основні особливості дитячого сприйняття. Зовсім не обов’язковими виявляються розгорнуті характеристики, прямі й непрямі, для того щоб зримо виник образ того або іншого персонажа. Лаконічний, виразний діалог, комічна ситуація допомагають авторові обрисувати характери хлопців. В оповіданні “Городники”, наприклад, двоє друзів, щоб одержати в заохочення прапорець, всю ніч копали, як їм здавалося, своя ділянка городу. Ранком, коли всі хлопці з табору прийнялися за роботу, Ведмедик з Колій прогулюються по сусідніх ділянках, посміюючись над товаришами. Раптом вони виявили, що одна ділянка залишилася без хазяїв:
“- А це чия ділянка? Зовсім мало скопано, і хазяїв немає. Напевно, сплять ще! Я подивився: – Номер 12. Так це адже наша ділянка”.
Оповідання Н. Носова завжди включають виховний початок. Є воно в оповіданні про огірки, украдених на колгоспному городі (“Огірки”), і про те, як Федя Рибкін “розучився сміятися на уроках” (“Ляпка”), і про дурну звичку вчити уроки, включивши радіо (“Федіна завдання”). Але навіть самі “моралістичні оповідання” письменника цікаві й близькі дітям, тому що допомагають їм зрозуміти взаємини між людьми. Герої творів Носова активно прагнуть до пізнання навколишні: те вони обшукали весь двір, облазили всі сараї й горища (“Шурик у дідуся”), те цілий день трудилися – “будували сніжну гірку” (“На гірці”), те вирішили зробити ковзанка й “завзято узялися за діло” (“Наша ковзанка”). “Хлопчики Носова несуть у собі всі риси радянської людини: його принциповість, схвильованість, натхненність, вічне прагнення до новаторства, звичку винаходити, відсутність розумової ліні”,- писав Валентин Катаєв у передмові до зібрання творів Миколи Носова
“Весела сімейка” Глибоке розуміння запитів читача-дитини відзначає повість Н. Носова “Весела сімейка”, написану в 1949 році, що видавався для дошкільників і молодших школярів. Оповідання в ній теж ведеться від 1-го особи, хлопчика 11-12 років. Двоє друзів вирішили зробити інкубатор. Витівка залучила їх своєю новизною й незвичайністю: потрібно не тільки зробити щось механічне, але й постійно чергувати, прокидаючись кожні 3 години, щоб дочекатися “наклевок”. Незабаром весь клас виявився утягненим у здійснення мрії двох друзів; усі чекають, коли ж прийде двадцять перший день, на який повинні з’явитися курчата. Один із друзів, Ведмедик, заздалегідь намагається відвести від себе можливі обвинувачення, якщо “наклевки” вчасно не з’являться. Він говорить, що йому “не везе в житті”, за яку би справу не узявся, що він “адже не курка” – звідки ж йому знати, будуть взагалі курчата або немає.
Письменник розповідає про необхідність взаємодопомоги, про довіру й повагу хлопців друг до друга, про їхнє прагнення до нового, незвіданому. Виховний елемент його повістей виявляється в органічному сполученні з гумористичним баченням подій. Ця єдність робить багато роблем доходчивее й привлекательнее для юних читачів. Гумористичний початок ніколи не буває чужорідним у письменника, воно пронизує всю тканину добутку. Творчість Н. Носова має велике значення в росіянці дитячій літературі. Дуже важливими особливостями його гумористичного таланта є здатність відгукнутися на актуальні проблеми виховання й уміння в емоційній, цікавій формі вирішувати важливої морально-етичної проблеми
(1 votes, average: 5.00 out of 5)