Мій улюблений вірш А. С. Пушкіна. “Не дай мені бог збожеволіти…” (Сприйняття. Тлумачення. Оцінка.)
У цьому вірші, що здається простим і зрозумілих і зрозумілим, як і багато інших утворів великого класика, легко можна побачити переживання творця, щирого, вільного розумом поета – переживання й мрії про волю. А в часи написання цього вірша воля думки й слова строжайше каралася суспільством і владою. Відомі й випадки з історії, коли вільнодумна людина оголошувалася божевільним, як, наприклад, П. Я. Чаадаєв, з яким А. С. Пушкін був особисто знаком; Чаадаєв був першим, кого в Росії оголосили божевільним по політичних причинах. Можливо, саме цей випадок
Вільність слова А. С. Пушкін у цьому вірші порівнює з волею фізичної: він жваве пускається в темний ліс, заслухується хвиль, повний щастя, дивиться в порожні небеса, він порівнює себе з вихром, що ламає лісу й розриває поля. Мені здається, що в цій фразі, у цьому порівнянні автор зіставляє віршування, що наносить удари по самодержавству, з ураганом, шаленим
А небезпека ця є, і дуже серйозна, адже, як ми знаємо з біографії Пушкіна, влади, незадоволені його віршами, завжди знаходили спосіб змусити замовчати, – чи посиланням, чи принизливими наказами…
…І страшний будеш як чуму,
Саме тебе замкнуть,
Посадять на ланцюг дурня…
Однак А. С. Пушкін у першій строфі відзначає, що він не дорожить своїм розумом, і його страшать тільки покарання, втрата друзів, ганьба й самітність.
Яскравий, емоційний початок вірша, заклик вищої сили, бога, для того, щоб відгородитися від настільки бажаного “божевілля”, змушує читача перейнятися почуттями автора, зрозуміти саму суть переживань. Тут також використана анафора:
…Ні, легше ціпок і торба,
Ні, легше праця й глад…
Ці слова особливо підкреслюють суперечливі емоції й заперечення свого бажання “збожеволіти”. А в рядках
…И я б заслухувався хвиль,
И я дивився б, щастя полн,
У порожні небеса…
Повтори надають рухливість, жвавість віршу.
Закінчується ж цей добуток контрастним протиставленням волі й неволі: яскравий голос солов’я – свари нічних доглядачів, глухий шум дібров – вереску й дзенькоту оковів. Цей контраст чудово завершує вірш, узагальнюючи ідею й логічно приводячи до кого висновку, схованому від нас.
Ця емоційність, виразність, художньо яскрава ідея, настільки розповсюджена у творчості поета, і залучили мою увагу. І мені хотілося б перечитати цей вірш, таке простої на перший погляд, але безліч, що таїть у собі, загадок, пов’язаних з життям, біографією А. С. Пушкіна. Хотілося б перечитати й знайти для себе нові й нові моменти, що багато значать для цієї вічної Теми – теми Волі.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)