Ця тема особиста для кожного, хто обрав її. Кожен буде, звичайно, говорити про те, що дороге йому в особистості і віршах поета, тому що це все-таки “мій Маяковський”, хоча не виключені й інші повороти в темі… Для мене очевидним є те, що Маяковський – поет часу, революції і подій, свідком і учасником яких він був. “Моя революція”, як говорив поет, і до цього додати нічого. Справа – у масштабі особистості Маяковського, у ладі його душі, у здатності лірика далеке робити близьким, а у всьому дуже особистому знаходити загальнолюдське:
И чувствую – “Я” для меня мало, – писав поет. Я поділяю думку про поета таких визнаних авторитетів слова, як А. В. Луначарський і режисер В. Мейерхольд, який першим поставив в 1918 році “Містерію-буф” Маяковського, а в 1929-му сатиричну п’єсу “Баня”, поетів Марини Цвєтаєвої і Бориса Пастернака. Мені цікаве коло людей, з якими спілкувався і працював Маяковський. Це – математик і поет Велемир Хлебников, який намагався відшукати числовий код до пізнання історичних подій, розрахувати і визначити, де що відбудеться і чим завершиться. О. Блок, що передчуває “немислимі зміни”, “немислимі
заколоти”, соратники по футуризму брати Бурлюки й Кручених. Я поділяю думку О. М. Горького про те, що Маяковський – трагічний поет. Горький відчув це, читаючи ранні вірші поета, і рішуче відокремив Маяковського від інших футуристів, захоплених словесними експериментами. Я розумію людей, які у разі потреби знайти ємку, хльостку і виразну фразу, звертаються до віршів Маяковського. Мені подобаються вірші Андрія Вознесенського про Маяковського “Маяковський у Парижі”: Каково Вам, поэт, с любимой?! – Это надо ж – рвануть судьбой, чтобы ликом, как Хиросимой, отпечататься в мостовой! Гений. Мот. Футурист с морковкой. Льнул к мостам. Был посол Земли… Никто не пришел на Вашу выставку, Маяковский. Мы бы – пришли. Вы бы что-нибудь нам почитали, Как фатально Вас не хватает!.. ……………………………………… Я дуже ціную і відчуваю щире прагнення Маяковського зробити світ кращим, людянішим. Я бы всех в любви моей выкупал, да в дома обнесен океан ее! Поет розповідає про нелегке народження нового ставлення до праці, любові до Батьківщини: “Землю, которую завоевал и полуживую кыняньчил, вовек разлюбить нельзя!” Авторське “добре!” засновано не на порожньому молодецтві, воно вистраждане в потрясіннях і злиднях. Усе це я ціную в ліриці поета, якій би ревізії ці почуття і думки не піддавалися сьогодні. Маяковський пишався тим, що бачив і створював. Зробіть краще і пишайтеся цим кращим! Розмову із сучасниками Маяковський продовжує у вступі до поеми “На повен голос”. Маяковський відкидає поезію і життя, якщо вони байдужі і глухі до страждань людей. …неважная честь, чтобы этаких роз мои изваяния высились по скверам, где харакает туберкулез… Поет цінував вірність обов’язку понад усе, хоча зі стражданнями переживав свої особисті втрати і розчарування. Я ціную громадянську і людську мужність поета. Але мій Маяковський – у віршах про кохання: Нежные! Вы любовь на скрипки ложите. Любовь на литавры дожит грубый. А себя, как я, вывернуть не можете, чтобы были одни сплошные губы! Слова тверді, але таке життя… І правда про почуття… Або от ще рядки Маяковського про любов: …мне ни один не радостен звон, кроме звона твоего любимого имени. (“Лилечка!”) Помните? Вы говорили: “Джек Лондон, деньги, любовь, страсть”, а я одно видел: вы – Джоконда, которую надо украсть! (“Облако в штанах”) Для Маяковського кохання сильніше за смерть. …на цепь нацарапаю имя Лилино, и цепь исцелую во мраке каторги. Найсвітліша поема В. Маяковського про кохання – “Люблю!” Як урочисто звучать у ній слова про кохання! Подъемлю торжественно стих строкоперстый, клянусь – люблю неизменно и верно! У 1922 році поет присвятив кілька віршів росіянці, що жила у Франції, Т. Яковлевій, з якою познайомився, перебуваючи в Парижі. Це про неї його рядки: Ты не думай, щурясь просто из-под выпрямленных дуг. Иди сюда, иди на перекресток моих больших и неуклюжих рук. “Тільки велика, гарна любов може ще врятувати мене”, – говорив поет. Але, на жаль, така любов не прийшла, а Т. Яковлева повертатися до Москви не хотіла. Через багато років харківський поет Аркадій Ривлін напише з приводу одного життєвого випадку, пов’язаного з Т. Яковлевою, поему “Квіти від Маяковського”. Справа в тому, що Маяковський на гонорар, який належав йому за збірник віршів про закордон, зробив замовлення квітковій фірмі, яка протягом багатьох років (вже і поета не було в живих) надсилала Т. Яковлевій квіти зі словами: “Від Маяковського”. У роки війни вони врятували їй життя… Він був дивовижною людиною в усьому…
