Міфологічні образи і їхня роль у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
2. Міфологічні образи в романі Пушкіна.
3. Значення міфологічних образів. Я закрив Илиаду й сіл у вікна,
На губах тріпотіло останнє слово, Щось яскраво світило – ліхтар иль місяць, И марудно рухалася тінь вартового.
Н. С. Гумилев
Очевидно, що традиція використання міфологічних образів у літературі бере початок у далекій давнині. Письменники античності – Гомер, Вергілій, Овідій і інші – зрозуміло, просто не могли уникнути у своїх добутках згадування про богів і героїв. Тому що видатні майстри слова Древнього Миру пізніше стали
Однак потрібно відразу відзначити істотне розходження в тім, як використовували міфологічні
Письменник нерідко використовував міфологічні образи з метою додання оповіданню іронічного звучання:
Так думав молодий джигун,
Летячи в пилу на поштових,
Всевишньої волею Зевеса
Спадкоємець всіх своїх рідних.
“Джигун”, “пил”, “спадкоємець” – всі ці поняття побутового, приземленого плану; тим часом міфологічні образи традиційно застосовувалися в літературі для створення особливого, урочистого настроя. Очевидно, що в даному контексті згадування Зевеса, або Зевса, верховного божества давньогрецького пантеону, не може сприйматися інакше, як усмішка на адресу героя роману. Таким чином, міфологічний образ тут служить для вираження авторського відношення до Онєгіна. Подібний прийом повторюється на початку другого розділу, де описується Село, отримана героєм роману в спадщину – “чарівний куточок”, де в числі інших елементів пейзажу згадується
Величезний, запущений сад,
Притулок замислених дріад.
Дріади – божества дерев у грецькій міфології. Імовірно, у старому саду було багато дерев. Але все-таки згадування про дріад при описі російського села надає тексту злегка іронічне звучання.
У своєму романі Пушкін прозоро натякає, що міфологічні образи досить охоче використовували поета-романтики. Автор приводить вірш Ленского, де згадується “повільна Літа” – відповідно до грецьких міфів, так називалася ріка забуття, що тече в підземному царстві мертвих. Дотепер збереглося стійке вираження “канути в Лету” – забутися, зникнути з пам’яті.
Іронія звучить і при згадуванні “московських франтів і Цирцей”, і “младых грацій ^Москви”. У грецькій міфології Цирцея – підступна чарівниця, що преврится чоловіків у звірів; у поетичній традиції під Цирцеей також розуміється митецька спокусниця. Грації – три богині краси, добірності й радості; Пушкін жартівливо називає граціями молодих незаміжніх дівчин.
Але не завжди міфологічні образи в романі “Євгеній Онєгін” використовуються Пушкіним в іронічному ключі. От картина, де вони знаходять інше звучання:
Толпою німф оточена,
Коштує Істоміна; вона,
Однією ногою стосуючись підлоги,
Другою повільно кружляє,
И раптом стрибок, і раптом летить,
Летить, як пухнув від вуст Эола…
Так поет описує танець знаменитої балерини, “росіянці Терпсихоры”. Тут міфологічні образи німф – божеств джерел, долин, що зображувалися у вигляді чарівних дівчин, а також Эола, пануючи вітрів, служать для передачі легкості, добірності й краси танцю, майстерності балерини. Ці образи допомагають передати замилування поета.
Терпсихора, муза танцю, не раз згадується в романі Пушкіна. Наприклад, ім’я цього давньогрецького божества ми знайдемо в ліричному відступі, присвяченому жіночим ніжкам:
Діани груди, ланіти Флори,
Чарівні, милі друзі!
Однак ніжка Терпсихоры
Прелестней чимсь для мене.
У цих рядках поет у жартівливому тоні веде мову про стандарти жіночої краси, що сформувалися на основі культурної спадщини античності. Діаною римляне називали богиню Місяця (грецький Селен) і полювання (грецька Артеміда). У романі Пушкіна Діана надалі виступає як богиня Місяця: “Нічне небо над Невиттю / И вод веселе скло / Не відбиває лик Діани…”.
Цікаво відзначити, що в сцені святочного гадання, коли Тетяна кладе під подушку дзеркало, бажаючи побачити в сні Майбутнє, уводиться образ зі слов’янської міфології: “Над нею в’ється Лель…”. Чому не Морфей, як в іншому місці роману? Видимо, у такий спосіб Пушкін хотів підкреслити споконвіку російських Корінь обрядів, які відбуваються при святочном гаданні.
Ще один міфологічний образ у романі, якому необхідно відзначити – це образ богині Долі, подання про яку в тім або іншому виді існувало практично у всіх європейських народів. Древні римляне зображували Долю у вигляді жінки, що рухається вперед на колесі або на кулі. Ока богині нерідко були зав’язані, а волосся розпущені. Схопи щастя за волосся, поки воно мчиться повз тебе – от у чому полягав зміст подібного зображення. Але Пушкін згадує примхливу богиню у зв’язку з її неприхильністю як до себе, так і до Онєгіна:
Обох очікувала злість
Сліпої Фортуни й людей
На самому ранку наших днів.
Але чи не так нещасливий герой роману? Він молодий, багатий, любимо. Чого ж ще треба для щастя? Чи не іронізує Пушкін? Якщо Онєгін і не почуває себе щасливим, винити в цьому він повинен лише себе, свою нечутливість і невміння ризикувати, а не Фортуну: вона-те, зі своєї сторони, давала йому шанс.
Про люди! усі схожі ви
На прародительку Эву:
Що вам дане, то не тягне,
Вас безперестану змій кличе
До себе, до таємничого древа, –
Мудро зауважує Пушкіна, уводячи в роман образи біблійного сказання.
Отже, можна зробити висновки. У романі “Євгеній Онєгін” міфологічні образи найчастіше використовуються з метою посилення іронії, однак у ряді місць вони застосовуються й відповідно до споконвічної традиції – щоб передати піднесений настрій або в міркуваннях філософського характеру
(1 votes, average: 5.00 out of 5)