Образ Петербурга в романі А. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

У романі “Євгеній Онєгін” зображений багата російська географія – від осіб із провінції до столичного паркету до сільського цвинтаря – яскраві картини, намальовані точним і легенею пушкінським словом. Тут і Петербург, і сіло, і дворянська садиба. І над всіма описами на найвищому щаблі коштує незабутній образ Петербурга – північної Пальміри – оспіваного багатьма поетами й прозаїками. Але Пушкінський опис найкраще. У його добутках це не місто, ” Петра утвір”, відтворене і як місце, де живуть його герої, а окремий герой, наділений

характером, особою, звичками, заходами й звуками.

У романі “Євгеній Онєгін” читач із самого початку бачить лише край огорожі його саду, куди мосье водить гуляти маленького Євгенія. Пізніше автор показує не найкращі й улюблені куточки столиці – ресторани, театри, бальні зали…

И вже наприкінці першого розділу образ Петербурга виникає перед читачем у картинах побуту: його невгамовний Петербург оживає під барабанний стукіт військових, поспішають рознощики, “із глечиком охтенка поспішає, Під нею сніг ранковий хрумтить”, “трубний дим Стовпом сходить блакитним…”, пекар “німець

акуратний” відкриває свою крамницю (“васисдас”, як називає її Пушкін ). Пушкіна мимоволі любується Петербургом, для кожного явища він знаходить гарні слова, немов художник – фарби. От

“…прозоро й світле Нічне небо над Невиттю “, “Дыханьем ночі прихильної Безмовно впивалися ми” Нева, неспокійна петербурзька ріка, “закована в граніт”, і для неї знайдені закохані слова, начебто для синьо-зеленого венеціанського каналу: “Лише човен, веслами махаючи, Плила по дрімаючій ріці: И нас зачаровували вдалечині Ріжок і пісня відважна…”

Місця, про які поет знайшов стільки гарних слів, добре знайомі – наприклад, вулиця Мільйонна – де “…дрожок віддалений стукіт З Мильонной лунав раптом”. Кожне з улюблених місць зв’язане для автора із чимсь приємним. На рядках роману ми знаходимо теперішні гімни шампанському (Удови Клико або Моэта Благословенне вино) і бордо (“нехай живе бордо, наш друг!”), опису дружніх зустрічей (“Люблю я дружня брехня И дружній келих провина Порию тієї, що названо Пору меж вовка й собаки”)

Пушкіна порівнює канали Петербурга з венеціанськими, але це порівняння не пряме, воно зроблено за допомогою зображення картини – образ човна, що пливе по ріці: “…Лише човен, веслами махаючи, Плила по дрімаючій ріці..” Образ Італії виникає й після того, як автор згадує Торквато Тассо: “…Але слаще, серед нічних забав, Наспів Торкватовых октав”

Образ Венеції завершується загадкою про “адріатичну срібну хвилю”, про плавання на човні з венеціанкою “у таємній мовчазній гондолі…” і чарівних строфах Петрарки…

Для автора Італія – це образ овіяною мрією волі, як і море. Тут, у холодному Петербурзі, поет мріє про інше море – теплом, вільному, “Де я страждав, де я любив, Де серце я поховав”. “Броджу над морем, чекаю погоди, Ваблю вітрила кораблів…”- пише про себе автор з берегів Неви. І все-таки, виконуючи гімн яскравому, шумному, гарному Петербургові, Пушкін згадає інші місця – і помітить: “Я був породжений для життя мирної,

Для сільської тиші:

У глухомані звучніше голос лирный, Живее творчі сни”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Петербурга в романі А. Пушкіна “Євгеній Онєгін”