Мелузов – тип молодого різночинця, недавнього випускника університету, твердо вірить в те, що “жорстокі звичаї” пом’якшуються “освітою”, а поліпшення людини відбувається внаслідок засвоєння їм “правильних понять” про життя. Ідейно та соціально споріднені М.: Жадов і Микін (“Прибуткове місце”), погуляти (“Безодня”), Грунцов (“Трудовий хліб”), Платон Зиб-кін (“Правда – добре, а щастя краще”). З цього ряду М. виділяється тим, що він – “просвітитель за покликанням”, який зробив учительство не просто
своєю професією, але життєвою програмою. Свою наречену, молоду актрису Сашеньку Гину, М. вчить не тільки “граматики”, але “всьому хорошому”. Він чесно слід при цьому улюбленим зразкам шістдесятих років, які у вісімдесяті вже застаріли і виглядають комічно-односторонніми. Метод “поліпшення” Негиной простий до наївності: “Ти мені кажеш, що ти відчувала, говорила і робила, а я тобі кажу, як треба відчувати, говорити і діяти. Так ти поступово й покращується… “
М. вчить Гину” правильним “(” як треба “!) поглядам на життя, пропонуючи як “приклад для наслідування” ідеал
“чесного трудового життя”. Але при цьому він не враховує саму особистість своєї учениці, вважаючи її театральні турботи і проблеми “сторонніми”, не що йдуть до “справи”. “Шляхетні, високі задуми” М. виявляються занадто вузькими для багато обдарованої, наділеною душею і талантом Негиной. М. багато чого не розуміє в ній, і для нього “новиною” виявляється те, що вона без театру не може жити. (У цьому нерозумінні – гріх всякого ідеалізму перед живим життям. Такий сенс постійного в драматургії Островського конфлікту між насущно-життєвим і умоглядно-ідеальним.) Тільки після прощального бенефісу Негиной М. починає розуміти, що “мистецтво не дурниця”. У своєму листі він вперше в житті заговорює не про “правильних поняттях”, а про те, що “душа сповнена через край, серце хоче перелитися…”. Але – пізно. Він втрачає млості-ну. Пережите страждання не озлобило М., а, навпаки, пробудило в ньому нову людяність, змусило наново усвідомити себе і ше життєве покликання.
