Любим Торцов герой комедії А. Н. Островського “Бідність не порок”

Духовний вигляд Л. Т. став центром критико-публіцистичної полеміки навколо п’єси. Слов’янофіли розцінили його поява як “нове слово” в мистецтві, пов’язане з розкриттям національного ідеалу. Вигук героя “Ширше дорогу – Любимо Торців йде!” стало для них символом перемоги національних почав у мистецтві. “Демократична” критика поставилася скептично і до надмірної захопленості слов’янофілів, і до морального пафосу образу Л. Т. Промотавший брат багатого купця, Л. Т. ходить по місту “блазнем”, по копієчці збирає,

“блазня з себе розігрує”. В помсту вигнавши його братові Гордієві Л. Т. “Созорнічал”: пішов та з жебраками став біля собору, осоромив брата “на все місто”.

На Різдво, коли “на вулиці свято, у кожного в домі свято”, гостріше відчувається самотність Л. Т, душа якого “іззябла”. Гірке блазнювання Л. Т, необхідність блазнювати за шматок хліба роблять його “юродивим мимоволі”. У поведінці Л. Т. простежуються риси свідомого соціального самознищення, які споріднюють його з юродивими Стародавньої Русі. Його “застарілий бурнус” подібні “худим риз”, в яких юродиві, “лаявся світу”,

викривали нікчемність здорового глузду і практичних потреб перед ликом Божої правди. Про неї пам’ятає Л. Т, коли вигукує: “І моя сльоза до неба дійде!” Л. Т. нікому не бажає і не робить зла, “не заїдає чужий вік”, співчутливо і любовно ставиться до добрим людям, гнівно-зневажливо – до забув сором і совість. “Нелюд єства”, – говорить він про Африканом Коршунова, який утратив у собі образ Божий. Ключем до образу Л. Т. є його пристрасний монолог, у якому він просить брата не губити щастя дочки і видати її заміж по любові за бідного прикажчика Митю.

У результаті втручання Л. Т. “Злодій” Африкан осоромлений, загордився брат “приведений до тями”, бідні закохані з’єдналися. Слова дружини Гордія розкривають сенс відбулися подію та роль у них Л. Т.: “Люби-мушка Зняв ти з нашої душі гріх великий, не замолити б його нам”. Л. Т. не просто занепалий чоловік. Найважливіша риса його особистості – свідомість свого падіння. В образі Л. Т. Островський розкриває глибоко національну рису російського характеру: здатність низько впасти, але не втратити при цьому моральну чистоту, в самому падінні зберегти здатність розрізнення добра і зла. Комедія Островського, написана в руслі традицій народного театру, досить нехитра. Майже притчевий сюжет, однокра-соковитість характерів, чітко розділених на “гордих” і “смиренних”, благополучний фінал нагадують про старовинні жанрах “слізної комедії” і народної мелодрами.

Але образ Л. Т. став винятком. Островський створив його за законами реалістичного мистецтва і тим самим зробив комедію значною подією в історії російського театру. Вплив образу Л. Т. відчутно позначилося у творчості Ф. М. Достоєвського (Мармеладов у романі “Злочин і кара”) та Л. М. Толстого (Федя Протасов у драмі “Живий труп”). Перший виконавець ролі Л. Т. – П. М. Садовський (1854), якому Островський присвятив комедію. Серед інших виконавців – В. В. Самойлов (1854), М. С. Щепкін (1855), П. В. Васильєв (1861), А. А. Остужев (1934).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Любим Торцов герой комедії А. Н. Островського “Бідність не порок”

Categories: Твори з української літератури

Links