“Мцыри” як романтична поема
Серед російських поетів М. Ю. Лермонтов займає особливе місце. Поетичний мир Лермонтова – стихія потужного людського духу, що відкидає вульгарну дріб’язковість повсякденності. Особливий, “лермонтовский”, елемент – почуття похмурого розпачу через тісноту земної долі, через те, що життя часто – “порожній і дурний жарт”. Такого типу умонастрою в літературі традиційно ставляться до художнього методу романтизму
Не є щодо цього виключенням і поема “Мцыри”. Насамперед “Мцыри” – романтична поема завдяки тій
Тема Кавказу давно була традиційної для російської романтичної поезії. Згадаємо “Кавказький бранець” Пушкіна, кавказькі повісті А. А. Бестужева-Марлинского. Чим же залучав романтиків цей край? Чому не Сибір з її безкрайніми просторами, не широке роздолля Волги? Видимо, для романтиків було дуже важливо, що Кавказ – це місце, де людина через постійні війни перебуває як би на грані життя й смерті, що надає людському існуванню особлива напруга
Недарма
Головне – герой. Романтична особистість звичайно протипоставлена миру, несхожа на всіх інших людей, і в зображенні лермонтовского героя постійно підкреслюється його отъединенность від всіх, навіть відщепенство (“…грозою відірваний листок”): И в година нічна, жахлива година, Коли гроза пугала вас, Коли, столпясь при вівтарі, Ви ниц лежали на землі, Я втік… Чим же так незвичайний Мцыри? Своєю зосередженістю на величезній, колосальній пристрасті, своєю волею, своєю мужністю. Його туга за батьківщиною здобуває якісь всесвітні, вихідні за звичні людські мірки масштаби: За кілька мінут Між крутих і темних скель, Де я в хлоп’яцтві грав, Я б у рай і вічність проміняв. Натура горда, незмірно-глибока…
Такі герої залучають письменників-романтиків, які схильні шукати в житті скоріше виняткове, чим звичайне, “типове”. Людина, що може сказати про себе: “Я знав однієї лише Думи влада”, – от стихія романтизму. Мені здається, що саме романтична тональність робить мир “Мцыри” таким трагічним. Згадаємо “Кавказького бранця” Л. Н. Толстого, де