Романтичний герой Мцыри (По поемі М. Ю. Лермонтова “Мцыри”)
Дія поеми М. Ю. Лермонтова “Мцыри” розвертається на Кавказі, у місцевому монастирі, де жили мирні ченці. російський генерал, Що Проїжджав повз монастир, залишив ченцям полоненого змученої дитини років шести. Хлопчик нудився в неволі, не їв, уникав спілкування, “дивився, зітхаючи, на схід…”. Ченці виходили іновірця, що залишився в монастирі, але всі так само тужив “по стороні своєї рідний”. Один раз “у кольорі років” він зник під покривом осінньої ночі
Його знайшли через три дні в степу, “Він страшно блідий був і худий
/И повз і ховався, як змій”. У навколишній природі він бачить єднання, гармонію, всі, чого
Я полум’янів, верещав, як він; Начебто сам я був породжений У сімействі барсів і вовків… …Здавалося, що слова людей Забув я… У цій сутичці з найбільшою силою розкривається героїчна суть характеру Мцыри. Він переміг і знайшов у собі сили продовжити шлях. Але марне сперечався я з долею: Вона сміялася треба мною! Ледь він “блаженство вільності пізнав”, доля приводить його до “в’язниці”, що врятувала колись йому життя. І все-таки Мцыри вмер не тільки від ран, отриманих у сутичці з барсом, а ще від того, що: Мене засмучує лише одне: Мій труп холодн і німий Не буде жевріти в землі рідної… Він залишився нескореним, не зломленим ніякими негодами й стражданнями: Але що мені в тім? – Пускай у раї, У святому позахмарному краї Мій дух знайде собі притулок