Маяковський – лірик
Після похорону В. Маяковського Марина Цвєтаєва напише: “Боюся, що, незважаючи на народні похорони, на всю пошану йому, весь плач по ньому Москви і Росії, Росія і дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського”. Маяковський залишився незрозумілим. Передчуття цього трагічного відчуження, нерозуміння найглибшого і чистого, що було в ньому, тривожило поета ще за кілька років до смерті:
Я хочу бути зрозумілим моєю країною, А не буду зрозумілий, що ж. По рідній країні пройду стороною, Як проходить косий дощ.
У ранній ліриці Маяковського
І бог заплаче над моєю книжкою! Не слова – судороги, що злилися грудкою, І побіжить по небу з моїми віршами під пахвою й буде, задихаючись, читати їх своїм знайомим. Але крім особистісних протиріч, що існують усередині самого поета, заглиблюються і трагічні протиріччя епохи, сучасником якої йому довелось стати, часу, що характеризується ламанням світорозуміння тисяч людей. Все це не може не відбитися на Творчості, і от з’являються ноти безвір’я, спустошеності, омани, розчарування:
Я самотній, як останнє око У той що йде, сліпої людини!
Біль, самітність, що переживає поет, він не може відокремити від трагічної долі своєї батьківщини, свого часу, свого покоління:
Ти! Нас – двоє, поранених, загнаними ланями, Здибилося іржання осідланих смертю коней. Дим через будинок наздожене нас довгими долонями, Каламуттю озлобивши очі що догнивають у зливах вогнів!
“Сестра моя!” – так звертається Маяковський до землі у вірші “Від втоми”. У свідомості поета живуть не тільки глобальні, епохальні думки. Як здатний він почувати, співпереживати, як здатний насолоджуватися земними людськими радостями! Через багато років, коли юний лірик з пораненим серцем встане бійцем у робітничий лад, коли майже всі забудуть про його першу, теперішню поезію, поезію серця і любові, поезії болю і самотності, поезії кілких рим і рядків, що розлітаються, поезії, що жолобить і б’є навідліг, ніжний і співаючий, ліричний мотив знову встане у Маяковському. Де вихід з тупика, з нерозуміння, про яке писала Цвєтаєва? Бути може, Майбутнє сприйме поета, зрозуміє і прийме його теперішнім, відкритим, щирим?
Прийдешні люди! Хто ви? От я, весь біль і забій. Вам заповім сад фруктовий моєї великої душі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)