“Майстер і Маргарита”, як подвійний роман
М. А. Булгаков – син професори Київської Духовної академії. Його сім’я була наскрізь інтелігентної й набожною. Батьки Михайла жили на спуску до Подолу проти Андріївської церкви. Практично кожне воскресіння й по християнських святах вони бували в ній. Тому М. Булгакову були з дитинства знайомі християнські догми і євангельські історії. Протягом усього свого життєвого шляху він не раз задавався питаннями буття, сенсу життя, боротьби добра зі злом, не раз переосмислював Старий і Новий завіт. Ці міркування часто служили джерелами його творчості.
И, хоча в першій редакції роману ще немає Майстри й Маргарити, уже в ній письменник зображує апокалиптическое появу сатани в Москві, у вуста якого вкладає історію Христа й Понтія Пілата В 1932 році М. Булгаков знову вертається до роботи над романом. У роман входить Маргарита, потім Майстер. А в 1937 році з’являється й сама назва “Майстер і Маргарита”. Цей заключний роман “Майстер і Маргарита” Булгакова містить трагічну філолофсько-релігійну модель зображуваного їм миру, що повністю зложилася в його свідомості втечение роботи над
Для цього письменник і використає складну структуру побудови добутку. “Майстер і Маргарита”, – як справедливо помітив критик Лесскис, – подвійний роман. Він складається з роману Майстра про Понтія Пілатові й роману про долю Майстра. Головною діючою особою першого роману є Иешуа, прообраз якого – біблійний Христос – втілення добра, а особою другого – Воланд, чиїм прообразом є сатана – втілення зла. Над “ершалаимскими” главами Булгаков працював дуже копітко. От запис у його щоденнику від 30 травня 1938 року: “Увечері Пілат. Мало плідно…є один провал у матеріалі. Добре, що не в другому розділі…” Із цих рядків видно, що для Булгакова було надзвичайно важливо відтворити картину подій, що відбувалися в Ершалаиме, зробити роман великим, нібито приналежному Майстрові. Практично всі “утвір Майстра” відтворюється, але щораз Булгаков знаходить особливий спосіб включення цих глав у тканину оповідання. Перший раз ми довідаємося про історію допиту й вироку від Воланда, причому оповідання його приводиться як доказ існування Ісуса Христа.
Другий раз сторінки роману Майстри як би оживають у сні Івана. І лише втретє ми разом з Маргаритою читаємо роман. Не знаючі Біблії може здатися, що ершалаимские глави – перифраз євангельської історії суду римського намісника в Іудеї Понтія Пілата над Ісусом Христом і, що пішла за цим страти Ісуса, що відбулася на початку нової історії людства. Але просте зіставлення євангельської основи з булгалковским текстом виявляє чимало істотних розходжень. Маса історичних термінів, розкиданих у тексті роману, таких, наприклад, як “прокуратор”, “кентурия”, “червоний”, “легіон” і інших, опис палацу Ірода Великого від “мозаїчної підлоги у фонтана” до “заходів шкіри й конвою” і багато чого іншого – все це ніяк не суперечить Євангелію, а лише деталізує його.
Весь другий розділ пронизаний євангельськими ремінісценціями, завдання яких не тільки змусити читача співвіднести персонажів і події роману з діючими особами й подіями Євангелій, але й створити певні розбіжності між ними. Розбіжності починаються з опису учасників біблійних подій і, насамперед, самого Христа. Тут Булгаков відверто відходить від Євангелія, причому робить це поступово: спочатку ми довідаємося ім’я й прізвисько арештованого – Иешуа Га-Ноцри, так іменували Ісуса Христа в іудейські книгах
Але анкетні дані розходяться з першоджерелом (Ісус народилося у Віфлеємі, володів арамейською мовою, читав на давньоєврейському й, можливо, говорив на грецькому, став перед судом в 33 року, а Иешуа народився в Гамале, не пам’ятав батьків, не знав давньоєврейського, але володів ще й латинським, він з’являється перед нами у віці двадцяти семи років). А його слова: “Я взагалі починаю побоюватися, що плутанина ця буде тривати дуже довгий час, і все через те, що він (Левий Матвій) невірно записує за мною”, остаточно встановлюють “правила гри”: викладається “справжня” історія євангельських подій, тим більше що нічого з того, що написано в Євангеліях, – як затверджує “свідок” Воланд, – не відбувалося насправді”. Це не полеміка зі Священним Писанням, а скоріше художній прийом, за допомогою якого автор допомагає читачеві глянути на події, давно й добре відомі, як би попереджаючи його: це оповідання, де можливі нові сюжетні повороти й оцінки. Носієм чесноти Булгаков робить Иешуа Га-Ноцри. Иешуа буквально означає Рятівник; Га-Ноцри означає “з Назарета”, Назарет – місто в Галилее, у якому жив святий Йосип і де відбулося Благовіщення Пресвятій Діві Марії про народження в неї Сина Божия. Сюди ж вернулися після свого перебування в Єгипті Ісус, Марія і Йосип. Тут пройшло все дитинство й отроцтво Ісус
Таким чином, Булгаков глибоко забирається в біблійні нетрі. Перше, що впадає в око, – це те, що Иешуа ніяк не проявляє месіанського призначення, тим більше не обгрунтовує своєї божественної сутності, тоді як Ісус уточнює, наприклад у розмові з фарисеями: він не просто Месія, Помазаник Божий, Він – Син Божий: “Я и Батько – одне” Але не можна не відзначити такі рядки роману: “…біля того стовпом зайнявся пил.” Можливо, це місце розраховане на асоціацію з 13 главою Біблійної книги “Результат”, де мова йде про те, як Бог, указуючи шлях євреям наприкінці з єгипетського полону, ішов перед ними у вигляді стовпа: “Господь же йшов перед ними вдень у стовпі хмарному, показуючи їм шлях, а вночі в стовпі вогненному, світячи їм, щоб іти їм і вдень, і вночі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)