Роман М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
1. Історія створення роману. 2. Структура добутку. 3. Історичні паралелі вромане. Я зараз весь під враженням від “Майстра й Маргарити”. Це – величезний добуток виняткової художньої сили й глибини. Мені особисто воно дуже близько за своїм духом.
М. М. Бахтин “Під час хвороби він мені диктував і виправляв “Майстра й Маргариту”, річ, що він любив більше всіх інших своїх речей. Писав він її дванадцять років. …Коли наприкінці хвороби він уже майже втратив мовлення, у нього виходили іноді тільки кінці або початку слів. Був випадок,
” Він кивнув з таким видом, що й “так”, і “ні”. Я сказала: “Майстер і Маргарита”? Він, страшно обрадуваний, зробив знак головою, що “так, це”.
І видавив із себе два слова:” щоб знали, щоб знали””, – згадує третя дружина письменника Е. З. Булгакова. Її щоденникові записи свідчать про те,
Друга редакція була створена до 1936 року, третя – у другій половині 1936 року, а через рік з’явилася назва “Майстер і Маргарита”. У травні-червні 1938 року повний текст уперше був передрукований. Автор правил роман до самої смерті й закінчив на фразі Маргарити: “Так це, стало бути, літератори за труною йдуть?
” На жаль, автор не побачив його надрукованим. Вийшов роман тільки через двадцять шість років після смерті автора, в 1966 році Е. С. Булгакова зберегла рукопис роману й буквально зібрала його по шматочках: частина виправлення залишилася винятково в пам’яті дружини письменника. Тим, що роман не канув у забуття, ми зобов’язані філологові А. 3. Вулису, що, прочитавши рукопис Булгакова, що зберігалася в його вдови, домігся публікації в журналі “Москва”. Окреме видання роману випустили в 1973 році. Книга викликала багато суперечок як серед критиків, так і серед читачів “Майстер і Маргарита” – багатоплановий, поліфонічний роман-епопея з фантастичним сюжетом.
На думку критиків, у цьому романі автор синтезує всілякі літературні жанри й напрямки. Меннипеей його можна назвати тому, що в ньому сполучається сатира й філософія, фантастика й пародія. Вивчення різних редакцій роману дозволило зробити висновок, що час, описаний у романі, – травень 1929 року, символічно.
Закінчення читання роману для друзів Михайло Олександрович закінчив 15 травня, у свій день народження Це підкреслює автобіографічність роману. Необхідно сказати про незвичайність побудови роману, оригінальності сюжету. У добутку відтворена історична епоха того часу до дрібних подробиць. У дружньому колі, яким автор читали глави свого добутку, кожний розумів, хто з’явився прототипом того або іншого персонажа, для нас же, на жаль, не всі діючі особи співвідносяться з історичними особистостями Навряд чи не знайомому із критикою читачеві відомо, що одним із прототипів Рюхина, Сашки-Бездарності був В. В. Маяковський, а прототипом Івана Бездомного – поет А. І. Безименський.
Маяковський і Безименський сварилися й сперечалися один з одним, висміювали один одного в епіграмах так, що для сучасників їхні імена були притчею в мовах. Роман став історичним літературним пам’ятником Москви, у ньому багато картин життя москвичів, але не можна однозначно називати його міським, побутовим. Сам автор колись дав йому визначення “фантастичний”, також у ньому є присутнім яскрава любовна лінія, порушені філософські питання й, безсумнівно, є сатира Існує три концепції прочитання роману: історико-соціальна (В. Я. Лакшин), біографічна (М. ПРО. Чудакова) і естетическая з історико-політичним контекстом (В. И. Німців).
Перед написанням роману Булгаков ретельно вивчив демонологію по словникових статтях і книгам М. А. Орлова “Історія зносин людини з дияволом” і А. В. Амфитеатрова “Диявол у побуті, легенді й у літературі середніх століть”, був знаком і із книгою французького історика релігії е. Ренана “Життя Ісуса” (1863) і із книгою немецко-го религиоведа А. Мюллера “Понтій Пілат, п’ятий прокуратор Іудеї й суддя Ісуса з Назарі-Та”(1888). В оповіданні дві лінії Перша розкриває життя Москви 30-х років XX століття, друга, євангельська, розповідає про життя й смерть Христа. Парадоксально, але Євангеліє в Булгакова викладає диявол. Воланд доводить атеїстові Берліозові, що й Христос, і він існували. Завдання Воланда і його звиті в тім, щоб відновити справедливість, а не спокусити на гріх, як традиційно розуміють роль сатани.
Це значить, що істина завжди буде відновлена, справедливість восторжествує, і кожний одержить те, що заслуговує. Пілат – прощення, Маргарита – Майстра, а Майстер – спокій Ця книга повна загадок, і кожний читач шукає їх. Не всі вони знайдені. Але те, що в образі майстра Булгаков вивів себе, своє життя й свою любов безсумнівно.
Увівши в оповідання Майстра й Маргариту, залишивши героїв в остаточному варіанті роману й назвавши їхніми іменами добуток, письменник підкреслює значимість любові вжизни. Події в Москві – це пародійне відбиття подій в Ершалаиме. Пройшло 1900 років, і в день, коли 16 нисана 29 року повинен воскреснути Иешуа Га-Ноцри, 5 травня (22 квітня) 1929 року його бачать Майстер з Маргаритою, звитий Воланда й Понтій Пілат.
Можна говорити про те, що простір московського й ершалаимского мирів зливається воєдино, і зв’язує ці два мири сатана. Тому Майстер, звільняючи прокуратора, завершує й свій роман, і оповідання Воланда. Персонажі-Москвичі повторюють євангельських, наприклад, Иешуа Га-Ноцри й майстри можна назвати двійниками – Иешуа приносить себе в жертву в ім’я істини, Майстер – в ім’я роману Опилате. “Рукопису не горять”, – говорить Воланд Майстрові. Не зГорела й рукопис Булгакова.
Знищивши першу редакцію, він не зміг носити роман у собі, і ця не знищена часом і вогнем книга завжди буде затребувана читачем
(2 votes, average: 2.50 out of 5)