Мацуо Басьо Хокку

Мацуо Басьо
Хокку
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
На голій гілці
Самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
Як шумить-гуде банан,
Як у кадуб капа дощ,-
Чую цілу ніч.
Холод, ніч, нудьга…
Чути плюскоти весла
Десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
Глянь на росяні дзвонки –
То й сніданок весь.
Пущу коня вбрід –
Полегесеньку впишусь
В літній краєвид.
На старім ставку
Жаба в воду плюснула –
Чули ви таку?
Гедзь на

будяку:
Ти стривай, не клюй його,
Горобейчику!
Степу рівнява –
Ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі…
Видиться мені:
Плаче з місяцем стара
В гірській глушині.
Вже й по маю – ах!
Птахи плачуть, а у риб
Сльози на очах.
Трава-мурава…
Узялася сном-марою
Слава бойова.
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
Цвіркотня цикад.
Осінь із дощем…
Навіть мавпа лісова
Вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
Як узимку на шнурку
Димлений лосось.
Окуні морські
/> Зуби щирять із полиць:
В лавці холодно…
Крук – немилий птах,
Але як милує зір
В ранішніх снігах!
Рушу, й раптом – хить!
Ухоплюсь за колосок…
Це розлуки мить.
Чистий водоспад…
3 ярих сосен глиця в воду
Падає улад.
Побравши ціпки,
Зійшлись діди сивочолі
Усі на гробки.
Хризантеми пах…
У кумирнях з прадавен
Темні лики Будд.
Довгий, довгий шлях –
І ніхто не йде навстріч,
Лиш осіння ніч…
Чом так постaрів
Я цеї осені?
Птиці, хмари.
Осінь-праосінь…
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
Сон мій – чи юга?
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти – мій рідний край.
Мавпа зойкне – співчуття…
А як плаче в непогідь
Кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би – жаль:
Од моїх пекучих сліз
Іней піде в тань…
Рік кінчивсь, а мандри ні:
Далі в стоптаних сандалях,
В зношенім брилі…
Жаль на серце впав:
При дорозі рожі цвіт
Кінь мій общипав…
Я, метеличок,
Собі крильця обірву:
На, цвіти, мачок!
Мандрівник – і все:
Це тепер моє ім’я.
Йде осінній дощ.
Берег високий.
Потішив мені душу
Самотній сокіл.
Із далеких літ
Скільки всього нагадав
Цей вишневий цвіт!
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів –
Цвіте гордина!
Квіття горове
Шелевіє-шелестить…
Водоспад реве.
Зозулі рoзспів
В передсвітанні тоне.
Далекий острів.
Чужина чужа –
Знов мандрую у світи…
Мжить осіння мжа.
В мандрах десь і вмру…
Вітер в душу наганя
Холод і журу.
Кулюсь на коні:
Тінь моя коцюрбиться
Мовчки по землі.
Журавель знеміг,
На холодне поле впав…
Мандрівця нічліг.
Сакура стара –
Невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим…
Ніч шляхи мела:
Скільки снігу там зосталось
Після помела!
Виходжу з Кінчy,
Мов із мушлі той м’якун.
Осінь наскінчу.
Он рибалка-птах:
Любо глянуть, як пірна,
Але й сумно – ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
Не цурається багна,
Із якого зріс.
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
На Бурли-горі.
Стань, мандрівцю, глянь:
Попід тином оно-но
Сірики цвітуть!
Чи весна прийшла,
Чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Мацуо Басьо Хокку