Глібов Леонід Іванович “Раз пішов я на отаву…”

Раз пішов я на отаву
І наткнувся на прояву:
Довга-довга і страшенна,
Мов гадюка здоровенна,
Голова десь за горами,
Ноги вперлись між лісами.
Став я, хвертом в боки взявся
І до неї обізвався:
“Де ти в біса узялася
І чого тут розляглася?”
Чую – десь щось загуділо,
Буйним вітром зашуміло:
“Схаменися, дурню сивий,
Прикуси язик брехливий!
Я не відьма, не проява,-
По всім світі моя слава;
Мене люди поважають
І до мене учащають…
Ось устану, коли треба,
Підніму тебе до неба,


Через море перекину
У далекую чужину!.”
Засмутився я, злякався
І насилу одбрехався:
“Вибачай, вставать не треба,
Бо не хочу я до неба,-
Там огнями зорі палять,
Мені бороду обсмалять,
А як часом покочуся –
На шматочки розіб’юся;
Любі діточки заплачуть:
Діда більше не побачуть!”
Я побіг, не оглядався
І у хату заховався,
А у хаті баба мила
Мені кваші наварила.
Їв я квашу солоденьку;
Здумав загадку стареньку;
Покіль другу скомпоную –
Розгадайте перше сюю.

Правду загадка сказала,
Мене трохи налякала:
То не відьма, не проява,
Бо про неї всюди слава;
То всесвітняя Дорога.
І далека, і розлога.
Її всякий добре знає,
Ніхто в світі не минає:
По дорозі щастя скаче,
По дорозі горе плаче.
Так було воно і буде,
Покіль будуть жити люде.

[1891].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Глібов Леонід Іванович “Раз пішов я на отаву…”

Categories: Твори з української літератури

Links