Скорочено ХАЙКУ – МАЦУО БАСЬО

МАЦУО БАСЬО

ХАЙКУ

Хайку (хоку, хокку) – жанр традиційної японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка1, що складається з 17-ти складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Як самостійний жанр ця поезія, що мала тоді назву хоку, існує з XV ст., а сучасна назва (хайку) поширилась із XIX ст.

У XVII ст. Мацуо Басьо – один із найвідоміших представників хайку розробив основні формальні й естетичні принципи жанру.

Оригінальне японське хайку складається з 17-ти складів

(хоча уже в Басьо зустрічаються відступи від норми складового змісту), записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами – кіредзі2 текст ділиться у відношенні 2 :1 – або на 5-му складі, або на 12 му. На заході хайку уособлюють собою тривірш складової і структури 5-7-5. Неримований.

Класичні хайку обов’язково будуються на співвіднесенні людини (автора), його внутрішнього світу, біографії з природою, причому природа повинна бути визначена відносно пори року.

1 Танка – найдавніший жанр японської поезії: неримований п’ятивірш, що складається з 31-го складу.

2Кіредзі – яп. “ріжуче слово”.

Розповідь

найчастіше ведеться в теперішньому часі від першої особи: автор висловлює свої переживання, а читач повинен переживати те, що переживає автор.

Сказати багато кількома словами-знаками – головний принцип хайку. Тому у маленькому вірші кожне слово, кожен образ набувають особливого значення. Для хайку характерна символічність – мова почуттів.

Щоб осягнути усю глибину думки, висловленої автором, хайку прийнято перечитувати декілька разів.

На голій гілці

Самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

Холод, ніч, нудьга…

Чути плюскоти весла

Десь од берега.

Отакий я єсть:

Глянь на росяні дзвоники –

То й сніданок весь.

Пущу коня вбрід –

Полегесеньку впишусь

В літній краєвид.

На старім ставку

Жаба в воду плюснула –

Чули ви таку?

Гедзь на будяку:

Ти стривай, не клюй його,

Горобейчику!

Степу рівнява –

Ніде оку зачепитись.

Жайворон співа.

Я заріс, як щіть.

А худий який, блідий!

Весняні дощі…

Видиться мені:

Плаче з місяцем стара

В гірській глушині.

Вже й по маю – ах!

Птахи плачуть, а у риб

Сльози на очах.

Трава-мурава…

Узялася сном-марою

Слава бойова.

Тиша, мир і лад.

Десь там тоне межи скель

Цвіркотня цикад.

Осінь із дощем…

Навіть мавпа лісова

Вкрилась би плащем.

Окуні морські

Зуби щирять із полиць:

В лавці холодно…

Крук – немилий птах,

Але як милує зір

В ранішніх снігах!

Рушу, й раптом – хить!

Ухоплюсь за колосок…

Це розлуки мить.

Чистий водоспад…

З ярих сосен глиця в воду

Падає улад.

Хризантеми пах…

У кумирнях з прадавен

Темні лики Будд.

Довгий, довгий шлях –

І ніхто не йде навстріч,

Лиш осіння ніч…

Осінь-праосінь…

Як там живе сусіда?

Не знаю зовсім.

Мавпа зойкне – співчуття…

А як плаче в непогідь

Кинуте дитя?

Коментар

У хайку Басьо уяві читача залишено великий простір, автор закликає до співтворчості, до співпереживання. Разом з поетом читач може відчути сум, навіяний згасанням природи восени, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може віддатися споглядальним настроям і відчути себе злитим і таємницями природи.

Поезія Басьо – не лише лірика природи; межі її рухливі, вона вміщає в себе увесь світ людей того часу, Можна сказати, що твори Басьо – літопис його життя. Значна частина віршів – плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям. Є хайку, написані на випадок: у похвалу гостинному хазяїнові, на подяку за присланий подарунок, підписи до картин тощо. Головні герої його творів – поети, селяни, рибалки, мандрівники на дорогах, які розповідають про прості людські справи й почуття. У побутових картинках є добрий гумор, а не глузування, тепле співчуття до людей.

Кожне хайку Басьо мовби відкриває внутрішній зір, прихований у серці кожної людини, і тоді у малому вона зможе побачити велике.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Скорочено ХАЙКУ – МАЦУО БАСЬО