Людина у творчості М. Горького
Людина як величезний недосліджений світ, як найбільша загадка природи цікавив М. Горького протягом усього творчого шляху. Людські думки і почуття, надії і їх крах, сила і слабкість, його духовна та соціальна природа знаходять своє відображення в образах, створених письменником. Персонажі Горького – це не наші сучасники, це люди початку XX століття, епохи трьох революцій і світової війни, епохи катастрофи старого світу і початку нового життя.
Людина Горького – це герой того часу. Але, зображуючи свого сучасника, автор намагається вгадати,
“Людина” для Горького не просто слово, що позначає тварина виду Ното 8ар1епз, але почесне ім’я, звання, яке потрібно заслужити. “Чудова посада – бути на землі людиною”, – йдеться в оповіданні “Народження людини”. І для того щоб називатися Людиною, перш за все потрібно мати гордістю і особистої духовної свободою, яких так бояться і ненавидять Зевс, Єгова, Аллах, інші боги і божки різних релігій і “великі вожді і вчителя” – диктатори всіх мастей і часів.
Гордість – пречудова риса характеру. Вона робить раба вільним, слабкого – сильним, нікчемність перетворює на особистість. Гордість не терпить нічого обивательського і “загальноприйнятого”. Герої оповідання “Макар Чудра” Лойко і Радда воліють смерть невільною життя, тому що самі горді і вільні. Але гіпертрофована гордість, гординя породжує абсолютну свободу, свободу від суспільства, свободу від усіх моральних устоїв. Ця думка Горького звучить в оповіданні бабусі Ізергіль про Ларрі, який, будучи саме таким абсолютно вільним індивідуумом, вмирає для всіх (і перш за все для себе), залишаючись в покарання жити вічно. Герой знайшов у безсмертя смерть. Горький нагадує про вічну істину: не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього.
Інша якість людини, за Горьким, – це здатність всебічно, усеохоплююче відчувати, повністю віддаючись своїм почуттям, не слухаючи голос розуму. “Безумство хоробрих – ось мудрість життя”. Я думаю, що в цій фразі письменник зробив наголос на слові “божевілля”. “Розрахунок – ось ентузіазм мудрого” – ці слова автор звертає до тих, кого зневажає.
Тому в Горького в числі головних і улюблених ним персонажів не зустрінеш розумних, холодних, полуположітельних суб’єктів типу Базарова або Ставрогіна (хоча такі люди існували завжди). Занадто розумове люди – зазвичай морально мертві, а Людина Горького – живий. Це Homo Sentiense, Людина відчуває. Такі Фома Гордєєв і Пелагея Нилівна Власова, Коновалов і Чел-каш, Сатин і Тетерів – всі головні і навіть не дуже головні герої його творів. У всіх них почуття більше, ніж розуму.
Втім, сам Горький вважає чуттєвість долею слабких, вважаючи, що вона не повинна заважати Людині на його шляху. Самим же головним якістю Людини письменник вважає вміння жити. Жити в самому повному розумінні цього слова. Всіх, хто живе Горький поділяє на дві групи: “гарячих” і “гниючих”. “Гниючі” – це люди слабкі і обмежені, які не намагаються змінити життя і цілком задоволені своїм становищем. Таких – більшість. І типовий представник їхньої образ-символ Сірий “любить тільки життя теплу, життя сите, життя затишну… Він готовий рабськи служити будь-якої силі, тільки б вона охороняла його ситість і спокій. Все життя для нього – дзеркало, в якому він бачить тільки себе. Він дуже живучий, бо володіє всіма талантами паразита… Його душа – трон слизькій жаби, яку звуть вульгарністю, його серце – вмістилище боягузливою обережності. Він хоче багато насолоджуватися і боїться занепокоєння – це робить його роздвоєним і фальшивим”.
Образи-символи Уж і Сірий, Сатин, Яків Маякін – це і є ті самі слабкі і безглуздо-вульгарні істоти, відсталі й інертні – потворний пасквіль на справжнього Людини. Але є й інші люди – “гарячі”. Вони бурхливо витрачають свою енергію, віддаються життя і беруть її, співають їй гімн. “Велике це задоволення – жити на землі!” – Каже Ніл, один з головних героїв п’єси “Міщани”. Йому вторять Сокіл і Буревісник, герої романтичних оповідань, і революціонери з роману “Мати”, і багато інших “гарячі” герої Горького.
Але для того щоб по-справжньому прожити життя, недостатньо “горіти”, недостатньо бути вільним і гордим, що відчуває і неспокійним. Потрібно мати головне – мета, мета, що виправдує існування людини, бо “ціна людини – справа його”.
“У житті завжди є місце подвигу”, “Вперед! і – вище! всі – вперед! і – вище – ось кредо цього Людини “.
Безцільно, безглуздо” горить “життя Ізергіль, нічого не висвітлюючи. На противагу їй яскраво спалахує і гасне життя Данко, освітлювала людям шлях до нового життя. Гинучи, Данко знаходить безсмертя, тому що безсмертя є плата за високу, велику мету. Людина повинна прагнути до високої, великої мети, і на шляху її здійснення йому ніщо не повинно заважати: ні сліпа віра, яка прагне поневолити його, ні колихала, солодка надія, що заспокоює його, ні принижує його любов. Заради цієї мети потрібно принести будь-які жертви, лише б мета виправдовувала їх.
Отже, Людина, зброя якого “тверда впевненість у свободі думки, в її безсмертя і у вічному зростанні творчості її” – невичерпне джерело його сили. Людина, покликання якого “.. . Нове створити на викуваних думкою непорушних опорах свободи, краси і поваги до людей! “. Людина, сенс життя якого “… у творчості, а творчість саме тяжіє і безмежно!” Ось він – справжня Людина, Людина-Бог, немає, Людина – вища за будь придуманих ним богів! Людина – Всесвіт, ідеал, створений Горьким, що вклали у нього все найкраще з усіх героїв свого часу. “Все – в Людині, все – для людини! .. Існує лише Людина, усе ж інше – справа його рук і мозку. Чоло-століття! Це – чудово! Це звучить… гордо! “
(2 votes, average: 4.00 out of 5)