Концепція людини в ранній творчості М. Горького

Розрив між героїчним минулим і жалюгідною, безбарвним життям в сьогоденні, між “належним” і “справжнім”, між великою “мрією” і “сірої епохою” з’явився тим грунтом, на якій народився романтизм раннього Горького.

Ранні оповідання Горького носять революційно-романтичний характер. У цих оповіданнях протиставляється сіра буденна життя яскравим, екзотичної, героїчною. Контраст пов’язаний з протистоянням окремої особистості натовпі – життя як подвиг і життя як свавілля.

Для Горького людина – гордий і вільний

володар землі.

“У житті завжди є місце подвигу”, – говорить Горький вустами героїні романтичного оповідання “Стара Ізергіль “.

Своїми ранніми романтичними творами із яскравими, пристрасними, волелюбними героями Горький прагнув розбудити” душі живих мерців “. Він протиставляє реальному світові самовідданих романтичних героїв: Данко, циганську вольницю, горді натури волелюбних людей, які вважають за краще смерть підпорядкування навіть коханій людині. Удалий Лойко і красуня Радда гинуть, відмовляючись від любові, щастя, якщо заради цього треба пожертвувати свободою, і своєю загибеллю

стверджують інше – вища – щастя: безцінне благо свободи. Цю думку Горький висловив устами Макара Чудра, який свою історію про Лойко і Радде передує наступними словами: “Ну, сокіл, хочеш, скажу одну бувальщина? А ти її запам’ятай і, як запам’ятаєш, вік свій будеш вільним птахом “.

Серед цих гордих і волелюбних горьківських героїв навчена життям стара Ізергіль переконано виражає думку Горького про відповідальність за себе, свої дії і вчинки. Через все своє життя пронесла Ізергіль почуття людської гідності; його не могли зломити ні мінливості долі, ні небезпека смерті, ні страх втратити кохану людину, втратити кохання. Історія її життя – апофеоз свободи, краси, високих моральних цінностей людини. Тому такий переконливий її розповідь про самовіддану, героїчний подвиг Данко, ніби це не поетична легенда, а реальна історія, свідком якої була вона сама.

Стверджуючи красу і велич подвигу в ім’я людей, Ізергіль протистоїть людям, які втратили свої ідеали. А хто ж ті, заради яких альтруїст Данко пожертвував життям, кого він вивів з пітьми лісу і смороду, боліт на світло і свободу, освітивши їм дорогу своїм палаючим серцем? “Були це веселі, сильні і сміливі люди”, але от прийшла “важка пора” і вони зневірилися в боротьбі, бо вважали, що колишній їхній досвід боротьби веде лише до загибелі і знищення, а “вони не могли померти”, тому що разом з ними зникли б з життя та “заповіти”.

Рятуючи людей, Данко віддає найдорожче і єдине, що має – своє серце – “факел великої любові до людей”. Подвиг в ім’я життя людської, свободи ляже в основу оповідання. До самопожертви в ім’я людей і закликав Горький. Основна думка, яка простежується в оповіданні: людина, сильний, красивий, здатний на подвиг, – це справжня людина.

Стара Ізергіль крім передачі думки автора є ще і сполучною ланкою. Історія її життя поміщена посередині розповіді. Вона жила серед людей, але для себе. Першою від Ізергіль ми чуємо легенду про гордого, волелюбний Ларре, сина жінки і орла, який жив для себе, і останньою – про Данко, який жив серед людей і для людей.

В “Пісні про Сокола”, яка схожа за своєю формою – розповідь в оповіданні – на два попередні твори, також стоїть проблема сенсу життя. Горький будує розповідь на контрасті – люди-соколи і люди-вужі. Автор малює два певних типи людей: одні, схожі з гордими, вільними птахами, інші – з вужами, приреченими все життя “плазувати”. Горький, говорячи про останніх: “Народжений повзати – літати не може”, – вихваляє людей, подібних соколу: “Безумству хоробрих співаємо ми пісню!”

Основний природний символ, як у “Пісні про Сокола”, так і в інших творах Горького – це море. Море, що передає стан вмираючої птиці, – “хвилі з сумним ревом об камінь билися…”; “У їх лева реві гриміла пісня про горду птиці, тремтіли скелі від їх ударів, тремтіло небо від грізної пісні”; “Безумство хоробрих

– ось мудрість життя!”

Основну тему автобіографічного оповідання “Народження людини” можна визначити вже по самій назві

– поява на світ нової людини. За Горькому, народження дитини – це продовження життя. І при будь-яких обставин, ні приходила людина в цей, ще невідомий йому світ, потрібно зробити все можливе для продовження його життя.

Дитина, з’являючись на світ, заявляє про себе буйним криком. При його народженні усміхається мати, “дивно розцвітають, горять її бездонні очі синім вогнем”. І, читаючи ці рядки, забуваєш страшне, нелюдське обличчя, з здичавілий, налитими кров’ю очима, яке було у жінки під час пологів. На світ в нелюдських муках з’явився довгоочікуваний дитина, а значить, відбувся той великий подвиг, на який здатна жінка.

І навіть природа, відчуваючи настрій оточуючих, передає стан щасливої жінки: “Десь далеко дзюрчить струмок – точно дівчина розповідає подрузі про коханого своєму “. “Плескати і шаруділо море, всі в білих мереживах стружок; шепотілися кущі, сяяло сонце”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Концепція людини в ранній творчості М. Горького

Categories: Твори з української літератури

Links