Основні риси ранньої творчості М. Горького
1. Теми ранньої творчості письменника. 2. Романтичний герой. 3. Подвиг в ім’я людей. Мене називають побутовцем.
Навіть натуралістом. Але який же я побутовець? Я – романтик. М. Горький Розглядаючи ранню творчість М. Горького, критики розходилися в думках – одні затверджували, що творчий метод Горького – реалізм, тому що він дотримувався натуралізму в деталях, інші називали його метод романтизмом.
Була навіть компромісна назва – “романтичний реалізм” або “неореалізм”. Зараз прийнято називати характерною рисою ранньої
Він переніс романтичні традиції з XIX в XX століття, щоб у літературі його часу з’явився такий герой, за яким пішли б люди. Письменника завжди хвилювали вічні питання – про рушійні сили історії, призначенні людини й сенсі життя, співвідношенні особистості й колективу, віри й релігії, волі й необхідності, гуманізму й жорстокості. Викорінити у світі злість і насильство – от яку мету ставив Горький.
Відродження романтизму в цей час відбувалося не тільки в росіянці, але й у закордонній літературі. У книгах того
Я впевнений, що людина здатна нескінченно вдосконалюватися, і вся його діяльність – разом з ним теж буде розвиватися, – разом з ним зі століття в століття. Вірю в нескінченність життя, а життя розумію як рух до вдосконалювання духу”. На думку Горького, розум і воля можуть багато чого змінити в житті.
Романтичним звичайно називають ранній період творчості Горького, коли були написані “Макар Чудра”, “Баба Изергиль”, “Пісня про Сокола”, “Пісня про Буревісника”. Ці добутки відрізнялися більшим різноманіттям жанрів – Горький писав оповідання, легенди, казки, поеми. Всі ці добутки поєднують характерні герої Це не люди сучасності – Горький прибігає до форми легенд, переказів, пісень, щоб позначити ідеал людини, що дотепер живе в пам’яті людей. Активні борці за справедливість, гарні зовні й духовно, його волелюбні герої жадають бури, подвигу, вони готові безкорисливо присвятити людям все своє життя або віддати її заради щасливого майбутнього інших поколінь.
В оповіданні “Макар Чудра” письменник звертається до самого втілення волі – циганам, малює гордого романтичного героя, вільного від усього, нездатного на компроміси з почуттям власного достоїнства. Лойко Зобар нагадує казкового добра молодця – гарного, відважного, мудрого, відважного. Його характерні риси – прагнення до волі, волі, гордість Макар Чудра, що розповідає легенду, теж уважає вільне циганське життя своїм ідеалом. Тому Лойко в підсумку віддає перевагу смерть, ніж життя й любов без волі.
Гарних, сміливих і сильних героїв приводить до смерті конфлікт між почуттям любові й прагненням до волі. Загибель героїв у вустах Макара Чудри сприймається як торжество життя й волі. Автор же показує, що в його герої були зачатки борця, здатного зробити подвиг в ім’я людей, але йому заважає гординя Герой оповідання “Баба Изергиль”, зарозумілий гордій Ларра, син жінки й орла, знаходить покарання в собі самому: “Пустите його, нехай він буде вільний.
От його покарання!” Вічна самітність – от до чого приводить гордість. Другий, про кого розповідає баба Изергиль – Данко.
Як і Ларру, його можна назвати надлюдиною, але якщо Ларра вчиняє злочин у світі людей, те Данко, навпаки, подвиг. Він здатний повести за собою навколишніх, вселити в них надію, віру. Цей романтичний герой жадає присвятити себе людям настільки, що вириває зі своїх грудей серце, щоб освітити ним шлях, і вмирає А серце продовжує світити. Подвиг в ім’я людей – от що повинен зробити романтичний герой, переборюючи навіть їхнє невір’я. Данко любить одноплемінників, тому й виводить їх з мороку до світла, а от вони ставляться до героя по-різному, починаючи від невір’я й закінчуючи тим, що один “обережних чоловік” гасить ногою його гаряче серце. Баба Изергиль уважає, що “у житті завжди є місце подвигам”.
Вона сама не раз ризикувала життям заради когось. Вона не стала героїнею, але кожна людина повинен прагнути стати краще. Данко – це образ вождя, героя-одинака, він готов.
Поділитися своїм полум’яним вогнем душі з іншими, віддати своє серце людям. Це оповідання служило довгий час засобом революційної пропаганди. В “Пісні про Сокола” героїчна особистість – Сокіл – зіштовхується з миром щоденності, з обивателем Вужем. В у добутку ми довідаємося того ж волелюбного романтичного героя-борця, що й в оповіданнях.
Сокіл говорить про щастя битви з ворогом, оподвиге. Уж втілює міщанські погляди на життя: “- Ну що ж – небо? – порожнє місце…
Як мені там плазувати? Мені тут прекрасно… тепло й сиро!
Так Уж відповів вільному птахові й посміхнувся в душі над нею за ці бредні. І так подумав: “Літай иль плазуй, кінець відомий: усе в землю ляжуть, усе порохом буде”… “. Гіркий оспівує “шаленість хоробрих”, у якому і є “мудрість життя”, говорить про те, що смерть Сокола не даремна: “Але буде час – і краплі крові твоєї гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя й багато сміливих серць запалять божевільною спрагою волі, світла!” “Пісня про Буревісника” оспівує прийдешню революцію. Буревісника автор називає “пророком перемоги”, сміливим, у чиєму лементі змішалися “спрага бури, сила гніву, полум’я страсті й упевненість у перемозі”.
Чорна блискавка, стріла, чорний демон бури – от він новий герой революції. Гіркий став творцем нового напрямку в російській літературі – соціалістичного реалізму, що він називав “соціалістичним романтизмом”, і його джерела – у ранніх добутках письменника
(1 votes, average: 5.00 out of 5)