Любов до Батьківщини в кожному з нас
З початку свого існування, людина вбивав, і буде продовжувати вбивати йому подібних. Розглядати війну з погляду філософії, як щось жахливе й не правильне не можна, тому як Війна і є нормальний стан “людини розумного”. Однак не можна порівнювати нормальний стан із щаблем розвитку
Син проти батька – це і є головне гасло громадянської війни, її основа. Але, вертаючись до цивілізованіший і раціонального розуміння проблеми, з “цією кривавою зорею” в очах народжується наш черговий “новий день”. У цій війні не було ні програли,
Конфуцій сказав: “Бійся своїх бажань, вони можуть збутися” – опираючись на це, одним з моїх заповітних бажань стало усвідомлення людиною його помилок і недоліків, щоб перетворити його нормальний стан у щабель розвитку
Напевно, я не помилюся, якщо скажу, що “відчуття” Батьківщини приходить до кожного з нас саме в дитинстві. Це й замет, у який ти падаєш зі сміхом, і струмок, у який пускаєш паперові кораблики, і береза під вікном, і алея в парку з деревами-велетнями, як з Казки, і хмари – особливі – тільки над твоєю ромашковою галявиною. Це й сміх щасливої мами, і оповідання бабусі про “дні минулих”, це друзі, листи, очікування й настрій
Батьківщина, який я пишаюся, це те, “коли десь продовжує існувати те, чим ти жив. І звичаї, і сімейні свята. І будинок твоїх спогадів. І друг” (А. Екзюпері). А ще це те місце, де тебе люблять і чекають. Я народилася на Кавказі, у місті, де побували Пушкін, Чехов, Шаляпін. “Пережив я Військово-Грузинську дорогу. Це не дорога, а поезія, дивовижне фантастичне оповідання, написаний Демоном і присвячений Тамарі” (А. П. Чехов). Я пишаюся тим, що в загальному хорі моєї Вітчизни є крижаний подих льодовиків, суничні галявини Цейского заповідника, бурхливі гірські ріки й кавказька гостинність. Це й казки мого дитинства, зовсім як у Єсеніна:
И сідаємо у два рядки Слухати бабусині казки Про Івана-Дурачка. И сидимо ми, ледве дихаємо, Час до півночі йде Прикинемося, що не чуємо, Якщо мама спати кличе
Перераховувати все те, що значить для мене Батьківщина – це однаково, що перераховувати кожну краплю у величезному потоці. Я пишаюся тим, що Батьківщина для мене – це Пушкін, Чехов, Толстой, Єсенін, Ахматова, Чайковський, Шостакович.
Люблю димок спаленої жниви, У степу обоз, що ночує, И на пагорбі серед жовтої ниви Чету беріз, що біліють, М. Ю. Лермонтов Або Тютчев: Розумом Росію не зрозуміти, Аршином загальним не виміряти: У їй особлива стать – У Росію можна тільки вірити
Я пишаюся духом російської людини, його характером. І нехай він перебуває в постійних пошуках себе. Це російська натура, що вимагає розвитку, що прагне до духовної досконалості. Головна властивість російської людини – пожертвувати собою заради іншого, порадіти чужому щастю, простити ворога. Це відкрита й добра душа, це вміння бачити красу у всім, що тебе оточує, це любов до “малої батьківщини”, до місць, де народився й виріс – а це вже основа основ справжнього патріотизму й духовності
Помнете, у Єсеніна:
Край улюблений! Серцю сняться Скирти сонця у водах лонних. Я хотів би загубитися У зеленях твоїх стозвонних.
Любов до Батьківщини – у кожному з нас. Вона в нас із народження, вона в нас від наших батьків і дідів. Ця любов – у кожній сніжинці, у кожній посмішці, у кожному повороті дороги за назвою життя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)