Дзвони Чорнобиля. Вони дзвонять по кожному з нас

Це страшне лихо спіткало мою рідну Україну навесні 1986 року. Як виявилося пізніше – не тільки нашу країну, а й Білорусію, Росію, навіть країни, що знаходяться на півночі Європи. Чорнобиль показав усьому світу, яка мала наша планета і яке уразливе людство. Ані система оборони, ані закриті-перезакриті кордони, ніякі стіни, що загороджують, стіни Великої Китайської, не перешкода для жахливих наслідків таких ядерних катастроф. Чорнобиль став лихом для всієї Європи. Але мені хочеться сказати, що все-таки по українському народові трагедія Чорнобиля

вдарила болючіше за всіх. І чим більше часу минає після тих подій, тим гостріше ми починаємо усвідомлювати, що сталося і що могло б статися, якби не самовідданість тих людей, кого ми називаємо “ліквідаторами”. Скількох із них через шістнадцять років після чорнобильської трагедії вже немає в живих, і скільки “ліквідаторів” залишилися інвалідами! Багато красивих слів було сказано про “мирний атом”, що має прийти в кожен дім, щоб служити людям. І от він дійсно прийшов у кожен дім, але тільки зовсім не мирний…

Кожен житель нашої країни відчув біль Чорнобиля, жах і страх перед невидимим, але нещадним

ворогом. Адже радіація не пощадила нікого: ні пожежників, що безпосередньо вступили в сутичку з вогнем на четвертому блоці, ні тих, хто просто знаходився неподалік. Першого травня, як нічого не було, відбулася демонстрація трудящих. Вивели на неї і дітей. Люди вийшли на першотравневу демонстрацію, не відаючи, що з 26 квітня радіоактивна чума розлетілася над Україною і Європою і що вітер жене її в невідомому для людей напрямку.

Трагедія Чорнобиля багато в чому змінила наші погляди на сучасну цивілізацію, показала, що всі країни і народи світу залежать один від одного.

“Не питай, по кому дзвенить дзвін, він дзвенить і по тобі”. Думку, вкладену в ці слова, що стали епіграфом до роману Е. Хемінгуея “По кому дзвонить дзвін”, усвідомити і прийняти потрібно всім. Немає чужого горя, говорить народна мудрість. Тому такий одностайний був світ коли 11 вересня 2001 року камікадзе підірвали вежі Торгового центру в Нью-Йорку. І дзвони Манхеттена тоді дзвонили не тільки за загиблими у тому пеклі, вони попереджали кожного: не відвертайся від чужого лиха, це великий гріх, не бери його на душу. Наприкінці жовтня московські дзвони оплакували тих, хто загинув у Театральному центрі на Дубровці. Але ж кожен з нас міг опинитися в цьому залі…

Так і дзвони Чорнобиля сьогодні розносять світом своє тривожне калатання, оповіщаючи, що горе Чорнобиля, сльози Чорнобиля – це лихо не тільки українського народу. Це стосується кожного, хто живе на Землі. А ще дзвони Чорнобиля попереджають: “Люди! Пам’ятайте! Не дайте спалахнути на землі атомній пожежі. Вона не пощадить нікого”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Дзвони Чорнобиля. Вони дзвонять по кожному з нас

Categories: Нові твори

Links