Знайомлячись упродовж навчання у школі із поезією різних митців зарубіжної та української літератури, я сам для себе вигадав цікаву і корисну гру, яка допомагає перевірити, наскільки я зрозумів та осягнув поетичний світ того чи іншого митця. Прочитавши усі запропоновані вірші, я намагаюсь схарактеризувати творчість письменника якимось одним словом, одним епітетом. Цей епітет має бути влучним і таким, щоб одразу по промовлянні цієї ознаки у свідомості поставало певне відчуття, узагальнене враження від прочитаного. Іноді таке слово добирається
довго, іноді з’являється поступово, обертається, як кажуть, на язиці, ніби прояснюється… Я так звик до цієї гри, що ті епітети, які одного разу дібрав до поетичної творчості митця, потім довго асоціюються тільки з нею. Коли я знайомився з творчістю Івана Драча, слово-характеристика дібралося само собою, вихлюпнулося, як протуберанець із тканини віршів. “Поезія Івана Драча яка? – запитую сам себе і сам собі відповідаю. – Поезія Івана Драча це… сонячно!” І насправді, поезія Івана Драча – це сонячно. Це і сонячне тепло описів простого життя простих людей, мудрості і душевності селян, трудівників;
і світла сонячна ніжність кохання, сонячний жар пристрасті; і невгасимий безжальний вогонь, коли йдеться про горе людей, про війни чи про несправедливість. Перше, що помічаємо в поезіях Івана Драча – нові образи, нетрадиційні, складні. Митець не обмежується примітивом, побутовим, навіть пишучи про побутове, образи використовує по-справжньому глобальні, величні, небуденні. Постійно супроводжують поетичні рядки І. Драча образи явищ природи, неба, зірок, космосу і сонця у всій його величі. Поет дуже серйозно ставиться до поетичної творчості, це ми відчуваємо у кожному рядку, бо нема порожніх слів “для рими”, кожне слово гостре і виважене, кожне по вінця наповнене змістом та образністю, кожне на своєму місці. Свої погляди на поезію висловив Іван Драч і у творах: “Наш бог – поезія”, – пише митець, порівнюючи мистецтво слова із птицею, жар-птицею та Феніксом водночас. Іван Драч був чи не першим, хто писав про найновіші віяння епохи, про найгостріші, найактуальніші теми: “Балада про кібернетичний собор”, “Балада ДНК-дезоксирибонуклеїнової кислоти” та інші твори. Відповідно, ще в 70-ті роки поет попереджав людство, що технічний прогрес може бути небезпечним, він може зашкодити і людині, і природі… Трагедію Чорнобиля Іван Драч відобразив у поемі “Чорнобильська Мадонна”. Вірші ж Драча сповнені тремтливої любові до природи, часто картини природи суголосні почуттям поета. Наприклад, у таких рядках: Одягни мене в ніч, одягни мене в хмари сині І дихни наді мною легким лебединим крилом. Пахнуть роси і руки. Пахнуть думи твої дитинні. В серці плавають лебеді. Сонно пахне весло. У цілому Іван Драч є справжнім новатором у ліриці як для свого часу: він висловлює почуття щиро, як і багато хто з поетів, але кохання у творах І. Драча поєднує риси духовного, святого почуття і риси земних пристрастей, цілком земного потягу людей одне до одного… У будь-якому разі поет надає коханню великого значення, значення почуття, яке дає сили людині, приносить у її душу світло… Навчитися людина може Будови найвеличніші споруджувати, Космічні кораблі найкращі, Човни підводні атомні. Коли ж вона любити не навчиться, Все ж дикуном залишиться, і годі. Епоха молодості Івана Драча була дещо схожа на нашу: люди були зорієнтовані на технічний прогрес, захоплені досягненнями розуму та науки… Іван Драч не цурався наукових відкриттів, стежив за поступом технічного прогресу, навіть створював вірші на цю тему, але разом із тим намагався дещо відволікти увагу людей від техніки і змусити їх подивитися на сонце, на яскраве і вічне сонце мистецтва, на яскраве і вічне сонце справжніх, щирих людських почуттів, які існували і існуватимуть, незважаючи на технічні досягнення, бо є вічними, як світ, як Всесвіт, вічними як…сонце!
(2 votes, average: 3.50 out of 5)