Драч Іван Федорович

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Драч Іван Федорович (нар. 1936 р.)

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: поеми “Ніж у сонці”, “Смерть Шевченка”, драматична поема “Дума про Вчителя”, збірки “Протуберанці серця”, “Народжуйте себе”.

П’ять років минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев’ятому – народився Іван Федорович 17 жовтня 1936 р. у с. Теліжинці на Київщині.

Чимало списів ламалося навколо поеми “Ніж у сонці” (1961), якою молодий поет дебютував у “Літературній

газеті” ще до виходу першої збірки – “Соняшник”.

Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як “Соняшник”. Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів із примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через 20 років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.

І до сьогодні візитковим твором Драча залишається “Балада про соняшник”, яка й дала назву дебютній збірці.

Іван Драч досить часто називав свої твори баладами: “Балада

про соняшник”, “Балада золотої цибулі”, “Балада роду”, “Балада про дядька Зінька”, “Балада про пера”, “Балада про кобзаря Хведора Холодного”, “Балада про Кармалюка”, “Балада про усмішку”, “Балада про мою дівчину” тощо. Але будучи, як вище вже зазначалося, невтомним шукачем нового змісту і форми в поезії, І. Драч переосмислює і жанр балади. Спробуємо розібратися у цьому на прикладі “Балади про соняшник”.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Павло Тичина зазначав, що в “Баладі про соняшник” йому сподобалось, що добре відома в літературі тема – обдарованості й таланту – була подана цілком по-новому: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захопиться.

Насамперед згадаємо, що, згідно зі словниками літературознавчих термінів, балада – вид ліроепічної поезії фантастичного, історико – героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Отже, “Балада про соняшник” повністю не вкладається в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. Хоча цьому твору все ж таки притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їхнє “одивнення” за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива – сонця на велосипеді).

Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, який своєю поведінкою нагадує нам звичайного хлопчика, що бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність зазначає автор: у соняшника було шорстке зелене тіло. І одного разу після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце “у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі”. І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипеді, або посадило його на раму. На перший погляд, цей вірш – просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що перед нами – не просто потішна оповідка про дивні події, а притча про красу і силу поезії:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Досить цікавим є сам вибір образів на роль поезії та поета. Якщо сонце – символ світла, тепла, чистоти, життя – цілком підходить на роль поезії, то на соняшник як образ поета вибір випав, бо ця рослина, хоч і була завезеною в Україну, стала національним символом. А звідси можна говорити, що заглиблений корінням у землю соняшник, який тягнеться голівкою до сонця і нагадує його (сонце) формою і кольором, досить точно передає думку автора: поет має прагнути високості в поезії, але при цьому закорінюючись у рідний грунт, у національну творчість.

Також новим у цьому творі було ще й те, що І. Драч звернувся не до класичного римованого вірша, а до верлібру – тобто вірша без рими і розмірів, із довільним чергуванням рядків різної довжини.

Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він разом з тим ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці – “Протуберанці серця” (1965): “Народжуйте себе”.

Поет “народжує себе” і в “Баладах буднів” (1967), і в збірці “До джерел” (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.

1972 р. вийшла збірка І. Драча “До джерел”. До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з’явився вірш “Зелена брама”, який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.

Та й збірка “Корінь і крона”, яка вийшла у 1974 p., почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів – “Подих доби” та “Подорожник”, вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї у 1976 p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з’єднує все творене ним, – оте горіння, палання в спразі людяності, краси і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість

І. Драча – передмові Л. Новиченка до “Соняшника”. Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем “Ніж у сонці” та “Смерть Шевченка”, драматичні поеми “Дума про Вчителя” й “Зоря і смерть Пабло Неруди”), і в мажорно-вибуховій, як у вірші “Небо моїх надій”, що відкриває і першу збірку, і цикл “Дихаю Леніним” у книзі “До джерел”, і збірку вибраного “Сонце і слово” (1978).

Чергова книжка російською мовою “Зеленые врата” (1980) у 1983 р. відзначена Державною премією СРСР. Зелена брама у вірші, який дав назву книзі, – це умовний образ входу в життя і виходу, початку і кінця.

Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча “Дума про Вчителя”, “Соловейко-Сольвейг” і “Зоря і смерть Пабло Неруди”, що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою (“Драматичні поеми”, 1982).

І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті “Криниця для спраглих” та “Іду до тебе” (1970), можна додати до них і поему для кіно “Київський оберіг” та кіноповість “Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини” (обидва твори – у збірці “Київський оберіг”, 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Драч Іван Федорович