ЛІтературний процес першої третини XX ст. (1900 – 1930)
Початок XX ст. визначається інтенсивним розгортанням визвольного руху в Російській імперії під гаслами боротьби за землю і волю, подіями революцій 1905 – 1907 рр., 1917 р., проголошенням УНР (1917). Усе це позначилося на розвиткові української літератури, зумовило пожвавлення українського політичного, культурно-освітнього, мистецького життя. Відкриваються національні школи, створюються Український народний університет, Українська академія наук, Національна бібліотека. Виникають українські видавництва, починають виходити журнали і газети.
У
Митці акцентують увагу на справедливості визвольних змагань, розвивають ідеї національного відродження українського народу. Це простежується у Творчості Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської,
Мо-нео- |
У пореволюційні роки відбувається певний переворот в естетичній свідомості й художній культурі. Розширюються тематичні обрії письменства (показ життя українських селян, робітників, наймитів, інтелігенції, урядовців, військових; життя інших народів). Пись менники, моделюючи дійсність, звертаються до прийомів і засобів суміжних мистецтв, що естетично оновлює літературу. Утворюється нова система напрямів, стилів, розвиваються всі жанри літературної творчості. Пошуки митців розгортаються в річищі українського дернізму, який вбирає в себе імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм, неореалізм, класицизм, символізм, футуризм тощо.
Модернізм (від франц. “новітній, сучасний”) – філософсько-естетична й художня система, що склалася на межі XIX – XX ст. і об’єднала новітні напрями й течи; яким притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті.
Модернізм як поняття, що окреслювало нові явища в українській літературі, першою ввела в Науковий обіг ЛесяУкраїнка в статті “Малорусские писатели на Буковине”. Основні модерністські напрями й течії (в літературі)
У 1934 р. на І з’їзді радянських письменників із подачі Горького та Жданова творчим методом радянської літератури проголошено соціалістичний реалізм (продовжувався до 80-х років XX ст.). Провідним цей метод був у творчості П. Панча, А. Головка, М Стельмаха, М Рильського М Бажана, О. Довженка, О. Гончара та ін. Література підпорядковувалася ідеалам “пролетарського мистецтва”. У тоталітарній системі акцент робився не на талановитих людях, а на тих, що були піддані владі. Тому влада починає знищувати митців До багатьох кріпиться тавро “ворог народу”. Дискусія з літературної площини переходить на поличну
Піддається критиці творчість Валер’яна Підмогильного, Миколи Куліша, Бориса ненка-Давидовича, Миколи Вороного, Євгена Плужника, “неокласиків” та багатьох інших.
Статистичні дані: у 1930 р налічувалося 259 українських письменників; у 1938 р. – тільки 36.
Роки життя українських письменників:
– Микола Хвильовий (1893 – 1933)
– Михайль Семенко (1892 – 1937)
– Олекса Близько (1908 – 1934)
– Микола Зеров (1890 – 1937)
– Михайло Драй-Хмара (1889 – 1939)
– Павло Филипович (1891 – 1937)
– Микола Куліш (1892 – 1937)
– Майк Йогансен (1895 – 1937)
– Валер’ян Підмогильний (1901 – 1937)
– Григорій Косинка (1899 – 1934) та ін.
“Розстріляне відродження” – літературно-мистецький рух 20 – 30-х рр. XX ст., який дав високохудожні Твори в галузі літератури, живопису, театру, де відтворилися найкращі риси українського національного характеру; покоління митців що було знищене більшовицьким тоталітаризмом Термін стосується не тільки знищених фізично але й тих хГуцШв й жив упівсили, творив упівталанту. то уцілів и
Таким чином, українська література впродовж першого тридцятиріччя XX ст. розвивалася в складних суспільних умовах, але мала періоди піднесення, функціонувала певною мірою
В загальноєвропейському мистецькому контексті. ною мірою