Як Гоголь описує провінційне місто першої третини XІX століття?

Учитель пояснює, що якщо в характеристиці поміщиків деталь виступає як засіб індивідуалізації, то в зображенні губернського міста й чиновників деталь використовується головним чином як засіб типізації. Школярі знаходять у тексті картини, що описують обличчя міста NN, що малюють типову побутову обстановку в готелях (кімнати й загальні зали) і трактирах. От тільки деякі приклади:

“… місто ніяк не уступало іншим губернським містам: сильно била в очі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яні. Доми були

в один, два й півтора поверхи, з вічним мезоніном… Попадалися майже змиті дощем вивіски із кренделями й чоботями… магазин з картузами, кашкетами й написом: “Іноземець Василь Федоров”… вивіска над більярдною: “И от заклад”;

“… готель був теж… така, як бувають готелю в губернських містах, де за два рублі в добу проїжджаючі одержують покійну кімнату з тарганами, що визирають, як чорнослив, із всіх кутів…”;

Загальна залу в готелі – як і всюди. “Які бувають ці загальні зали – усякий проїжджаючий знає дуже добре: ті ж стіни, пофарбовані олійною фарбою, що стемніли вгорі від трубкового

диму й заяложені знизу спинами різних проїжджаючих… та ж закопчена стеля; та ж копчена люстра з безліччю висячих скелець… ті ж картини… що й скрізь”…;

У трактирі приїжджому “подавалися різні звичайні в трактирах блюда, якось: щи з листковим пиріжком, зберігається навмисно для проїжджаючих протягом декількох тижнем, мозки з горошком, сосиски з капустою, пулярка смажена, огірок солоний і вічний листковий солодкий пиріжок”… І далі: Чичиков підкладає “собі за спину подушку, що у російських трактирах замість еластической вовни набивають чимсь надзвичайно схожим на цеглу й кругляк” . У трактирі виявляються “дзеркало, що показувало замість двох чотири очі, а замість особи якийсь корж”; серветка, “накрохмалена до того, що дибилась, як засохла кора”; сільничка, “яку ніяк не можна було поставити прямо на стіл” .

Учні роблять висновок самі: всі тут звично, буденно й у той же час вражає якимось алогізмом, безглуздістю, потворністю, дивною “грою природи”. Кожна ” деталь-предмет” або ” деталь-ознака” усе більше підсилює враження безладдя, запустіння, бруду, сваволі й відсутності в місцевої влади яких-небудь турбот про жителів міста

Відношення самого автора до зображуваного явно іронічне. Учитель звертає увагу школярів на своєрідність художньої манери оповідання Гоголя, що “прямо начебто б не викриває ті явища, про які пише. Навпроти, письменник говорить про їх часто врочисто, як би оспівуючи й піднімаючи їх. Але предмети ці так незначні, що піднесений стиль їхнього опису народжує лише сміх”13 . Кімната для спокою наповнена тарганами, подушка для відпочинку нагадує цеглу або кругляк – ці та інші подібні приклади вказують на комічну невідповідність житла, предмета, речі своєму призначенню

Гоголь створює збірний образ бюрократії губернського міста й одночасно показує, хоча й немногосложно, індивідуальні властивості окремих її представників. Насамперед учні зупиняються на фігурі губернатора. Уже в одній комічній деталі – глава міста “вишивав іноді по тюлі” – розкривається характер цього персонажа – м’якого, жіночного, що не займається тим, що є його прямим обов’язком, не утруждающего себе турботами про державні справи. Бути може, він не бере хабарів, але його бездіяльність приносить не менше шкоди. У губернії хаос, панує сваволя, беззаконня, губернатор же благодушно в’яже кошелечки (також ознаку розумової ліні, незначності інтересів). А от “чудотворець” поліцеймейстер, зловживаючи службовим становищем, “у крамниці й у гостиний двір навідувався, як у власну комору” (138), – деталь, що говорить про те, як “батько й добродійник у місті”, що оббирає купців, улаштовував у такий спосіб безкоштовно рясне частування для чиновників і поміщиків. Красномовна деталь, що характеризує голови палати, що “приймав гостей своїх у халаті, трохи замасленому”…

Учні знаходять у поемі й характеристики чиновників більше низького рівня. Приводяться описи присутственних місць, де ці чиновники служать:

“Ні в коридорах, ні в кімнатах погляд… не був уражений чистотою. Тоді ще не піклувалися про неї, і те, що було брудно, так і залишалося брудним, не приймаючи привабливої зовнішності”.

Під стать забрудненій обстановці звично затрапезний, неохайний вид канцелярських службовців: “Феміда просто, яка є, у негліже й халаті приймала гостей” і показувала “широкі потилиці, фраки, сюртуки губернського покрою й навіть просто якусь светлосерую куртку… яка, вивернувши голову набік і поклавши її майже на самий папір, виписувала жваво й замашисто який-небудь протокол”… Характерна деталь, що виражає бездушшя: “ясно-сіра куртка”, що базграє черговий циркуляр (використовується метонімія: річ замість людини).

Деталь як засіб типізації застосовується Гоголем і в описі “дам міста N”. Серед них виділяються “дама приємна у всіх відносинах” і “просто приємна дама”. В інтер’єрі будинку першої з них впадають в око предметно-побутові деталі: “горщики із квітами, папуга, що гойдався в клітці… дві собачки”, блакитна вітальня “з диваном, овальним столом і навіть ширмочками, оповитими плющем”. І знову “гра природи”: подушка, на якій “був вишитий вовною лицар… ніс вийшов лестницею, а губи четвероугольником”. Дами обговорюють “материйку”, тканини, розцвічення, візерунки, такі, як блакитні “цяточки” або “вічка й лапки”, з обуренням озиваються про “фестончиках” і нову моду на спідниці, передають слухи або самі народжують їх, готові повірити навіть у самі абсурдні толки…

Робиться висновок: ніякі вишукані й блискучі вбрання, нарочито виставлені напоказ, різнобарвні мережива й криноліни не можуть сховати вбогість думки, убогість емоцій, відсутність смаку, дріб’язковість, суєтність, святенництво, вульгарність дам губернського міста; зміст їхнього життя становлять бали й світські раути, інтриги, плітки, пересуди, заздрість, користь, усякого роду дрязги.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Як Гоголь описує провінційне місто першої третини XІX століття?

Categories: Шкільні твори

Links