Літературний аналіз вірша Лєрмонтова “Дума”
Головна тема вірша – це суспільне поводження людини. Тема розкривається в даній тут Лєрмонтовим Характеристиці покоління 30-х років. Це покоління, що виросло в умовах похмурої реакції, зовсім не те, яке було в 10-20-х роках, не покоління “батьків”, тобто декабристів.
Суспільно-політична боротьба декабристів розглядається ними як “помилка” (“Багаті ми, тільки-но з колиски, помилками батьків…”). Нове покоління відійшло від участі в суспільному житті й поглибилося в заняття “марною наукою”, його не тривожать питання
Юрбою угрюмою й незабаром позабутої
Над миром ми пройдемо без шуму й сліду,
Не кинувши століттям ні думки плідної,
Ні генієм початої праці
Така сувора оцінка Лєрмонтовим своїх сучасників продиктована його суспільними поглядами передового поета. Для нього, що ще юнаків заявляло: “Так життя нудне, коли боренья ні”, особливо неприйнятно байдуже відношення до зла, що панує в житті. Байдужість до громадського
Суворо гудячи за цю байдужість, за відхід від суспільно-політичної боротьби своє покоління, Лєрмонтов як би кличе його до морального відновлення, до пробудження від духовної спячки. Лєрмонтов, виступаючи в ролі обвинувача, у цьому перегукується з Рилєєвим, що з таким же викриттям звернувся до сучасників, що ухиляються від політичної боротьби своїм, у вірші “Громадянин”.
Наскільки справедлива й точна була характеристика покоління 30-х років, дана Лєрмонтовим в “Думі”, найкраще говорять свідчення глибоко почували весь жах своєї епохи його сучасників – Бєлінського й Герцена. Бєлінський писав про “Думу”: “Ці вірші писані кров’ю; вони вийшли із глибини ображеного духу. Це крик, це стогін людини, для якого відсутність внутрішнього життя є зло, у тисячу разів ужаснейшее фізичної смерті!.. І хто ж з людей нового покоління не знайде в ньому розгадки власної зневіри, щиросердечної апатії, порожнечі внутрішньої й не відгукнеться на нього криком, своїм стогоном?” А Герцен говорив про цю епоху: ” чиЗрозуміють, чи оцінять прийдешні люди весь жах, всю трагічну сторону нашого існування?.. Чи зрозуміють вони… отчого руки не піднімаються на велику працю, отчої у хвилину захвату не забуваємо туги?”