Аналіз вірша “Дума” Лєрмонтова М. Ю

Якщо пушкінські вірші повні світлих надій, то у віршах Лєрмонтова, по зауваженню Бєлінського, “уже немає надії, вони вражають душу читача безотрадностию, безвір’ям у життя й почуття людські, при спразі життя й надлишку почуття… Ніде немає пушкінського розгулу на бенкеті життя, але є питання, які мрачат душу, леденять серце…”. Причини Лєрмонтовского песимізму багатобічні. Тут позначилася й сама епоха 30-х років, час “сумного холопства”, і особливості світосприймання поета-романтика, і особливості щиросердечного складу Лєрмонтова,

його внутрішня суперечливість, чутливість, самітність, “хвороблива жвавість “афективної пам’яті””. Все це породило в поеті особливий інтерес до теми героїчного минулого Росії (“Бородіно”, “Пісня… про купця Калашникова”), якому він протиставляє безславне сьогодення.

Надзвичайно гостро мотив цей ми відчуваємо у вірші “Дума”, де поет критично оцінює, судить своє покоління, що живе в “бездіяльності”, у безідейності. Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно, Меж тим, під тягарем познанья й сомненья, У бездіяльності зостариться воно.

Покоління 30-х років виявилося пасивним, не здатним до дії, до боротьби.

Воно “ганебно равнодушно” до добра й зла, до створень мистецтва, до мрій поезії. Розум цих людей висушений “наукою марної”, юні сили – розтрачені, живі, справжні почуття – загублені. Поет обурений малодушністю й безініціативністю своїх сучасників: До добра й зла ганебно байдужі, На початку поприща ми в’янемо без боротьби, Перед небезпекою ганебно легкодухі И перед властию – знехтувані раби. Життя цього покоління марна: Так худий плід, до часу созрелий, Ні смаку нашого не радуючи, ні око, Висить між квітів, пришлец посиротілий, И година їхньої краси – його паденья година!

Почуття людей 30-х років, їхні судження позбавлені самостійності, залежать від зовнішніх обставин. Щиросердечна холодність сполучається в них з надлишком енергії, з невгамовною спрагою життя: И ненавидимо ми, і любимо ми випадково, Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові, И царює в душі якийсь холод таємний, Коли вогонь кипить у крові. Образ покоління, створений Лєрмонтовим, перегукується з образом Печорина (“Герой нашого часу”). Печорин – це також портрет, “складений з пороків цілого покоління”.

Маючи неабиякий здібності, розум, волю, він не може реалізувати себе в житті, не має в ній мети, не бачить змісту. Душу Печорина зіпсована світлом, воно “нудиться життям, нехтує її й самого себе… носить у собі якусь бездонну прірву бажань і страстей, нічим ненаситимих”, і, разом з тим, він “женеться за життям, жадібно ловить її враження, безумно впивається її обаяниями…”. Печорин не здатний до любові, дружбі, він ні в що не вірить, надеясьлишь на самого себе. Навколишньої він приносить лише нещастя, та й сам так і не знаходить порятунки ні в чому й ні в кому.

Печорин умирає в Персії, не залишивши ніякого сліду в житті, крім декількох сторінок свого щоденника. Тут у Лєрмонтова виникає мотив порушення наступності поколінь, мотив дивовижного розриву “батьків” і “дітей”. Цей же мотив звучить і в “Думі”.

Покоління 30-х років нічого не успадковує у своїх попередників, і разом з тим, йому нема чого заповісти нащадкам. Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці. І порох наш, зі строгістю судді й громадянина, Нащадок образить презирливим віршем, Глузуванням горькою обманутого сина Над батьком, що промотався. Тут поет висуває вимоги не тільки бездіяльному, пасивному поколінню, але й самій епосі, що не дає людям розкрити свої таланти, здатності, устремління. З погляду жанру вірш сполучить у собі риси сатири й елегії.

Вірші тут стають декламаційними, здобувають ораторський пафос. Композиційно ми маємо тут розвиток однієї теми – теми покоління 30 х років. Починаючи з конкретної характеристики покоління, Лєрмонтов у фіналі виходить на більше широкий тематичний рівень – слід, залишений цими людьми, у світі, у житті, роль покоління в історії. У вірші виділяються три частини. Перша частина – це завдання теми, загальне окреслення покоління.

Тут поет поки ще відокремлює себе від цих людей – тут виділяються “я й вони”. У другій частині це протиставлення знімається – “я” і “воно” (покоління) тут поєднуються в “ми”. Як зауважує Ю. М. Лотман, центральна частина вірша побудована на контрастах і оксюморонах: “На початку поприща ми в’янемо без боротьби”, “И ненавидимо ми, і любимо ми випадково, Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові, И царює в душі якийсь холод таємний, Коли вогонь кипить у крові”. Третя частина – заключна. Це узагальнення, висновок з міркувань центральної частини.

І на початку вірша, і у фіналі його виникає тема майбутнього – у цьому змісті, здається, ми можемо відзначити подобу кільцевої композиції. В “Думі” ми знаходимо оцінні епітети, що надають віршу емоційність: “знехтувані раби”, “пришлец посиротілий”, “наукою марної”, “надії кращі”, “голос шляхетний”, “холод таємний”, “юрбою угрюмою й незабаром позабутою”, “глузуванням горькою”. Цієї ж мети сприяє й подвійне порівняння: “И життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без мети, Як бенкет на святі чужому”. Образність вірша посилена метафорами (“На початку поприща ми в’янемо без боротьби”, “Ми висушили розум наукою марної”), гіперболою (“Багаті ми, тільки-но з колиски, Помилками батьків”).

Викривальні інтонації, ораторський пафос вірша, публицистичность – все це вимагало “високої” лексики. Лєрмонтов використовує слова “високого” стилю: “прийдешнє”, “під тягарем”, “знехтувані”, “поприща”, “порох”, “громадянина”. Вірш був високо оцінений сучасниками поета. “Ці вірші писані кров’ю; вони вийшли із глибини ображеного духу: це крик, це стогін людини, для якого відсутність внутрішнього життя є зло, у тисячу разів ужаснее фізичної смерті!.. І хто ж з людей нового покоління не знайде в ньому розгадки власної зневіри, щиросердечної апатії, порожнечі внутрішньої й не відгукнеться на нього своїм криком, своїм стогоном?..

Якщо під сатирою розуміти не безневинне зубоскальство веселеньких дотепників, а громи обурення, грозу духу, ображеного ганьбою суспільства, – то “Дума” Лєрмонтова є сатира… “, – писав Бєлінський


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз вірша “Дума” Лєрмонтова М. Ю

Categories: Літературні аналізи

Links