Літературний аналіз поезії “Низький будинок із блакитними ставнями”

Сергій Єсенін провів все своє дитинство і юність у рязанському селі Константинове. Сільські враження сформували світорозуміння поета. Сільські образи назавжди стали частиною його душі, ніколи не притупляючись, не слабшаючи в нього свідомості

Низький будинок із блакитними ставнями,

Не забути мені тебе ніколи, –

Занадто були такими недавніми

Роки, ЩоВідзвучали в сутінок,

Ніколи не змінював він своєї вічної релігії – любові до російської природи. Часто в його віршах зустрічаються фрази, подібні цієї:

Як би я й хотів

не любити,

Однаково не можу навчитися…

Або в іншому вірші

Але не любити тебе, не вірити

Я навчитися не можу

Єсенін – бранець своєї любові. В основному він пише про Село радісно, світло, але не забуває й про прикрості, які бачив сам. Так, у розглянутому вірші, говорячи про журавлів, Єсенін передає бідність села, свавілля розбійників:

…Тому що в просторах полів

Вони ситних хлібів не видали.

Тільки бачили березь так цветь,

Так рокитник, кривій і безлистий…

Поезія Єсеніна насичена споконвіку російськими словами, такими, якими користувалися ще його прабаби. Постійно чується

в його віршах відгомін російської старовини, що надає їм особливе зачарування. Багато слів він і сам “добудовує” так, щоб вони співалися. Наприклад, “але адже дуб молодий, не разжелудясь…”. Звідки це “не разжелудясь”? Або “все спокойно впивает груди”. А узялося все це з поетичного генія Сергія Єсеніна, джерело таких слів і перетворень у якому нескінченний

Є в цьому вірші й відтінок міського розуміння життя:

Захоплюватися вуж я не вмію

И пропасти не хотів би в глухомані..

Є й дивний образ, у якому й ніжність, і прожиті в сільському побуті роки, і біднота, і святість у цій бідноті:

До сьогодні ще мені сниться

Наше поле, луги й ліс,

Принакритие сіреньким ситцем

Цих північних бедних небес

Відразу бачиш літню жінку з натрудженими, але добрими долонями – може бути, мати поета, що у бідноті своєї чистіше будь-якого багатія. В одній фразі стільки щемливого, далекого… Взагалі фрази Єсеніна завжди дихають красою Русі, розливаються немов ріки так безкрайні небеса, охоплюють простори полів, наповнюють читача голу-бо-прозорим почуттям. Так, Єсенін настільки злився з російською природою, що він немов би її продовження, частина її. І сам, угадуючи це, він пише у своєму вірші:

…І під цим дешевеньким ситцем

Ти мила мені, рідна вити

Тому так і днями недавніми

Уж не юні віють року…

Низький будинок із блакитними ставнями,

Не забути мені тебе ніколи.

М. Горчкий, зустрівшись із Єсеніним в 1922 році, написав про своє враження: “…Сергій Єсенін не стільки людина, скільки орган, створена природою винятково для поезії, для вираження невичерпної “суму полів”, любові до всього живого у світі й милосердя, що – найбільше іншого – заслужено людиною”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературний аналіз поезії “Низький будинок із блакитними ставнями”

Categories: Нові твори

Links