Літературні казки в прозі М. Е. Салтикова-Щедріна

Казки Салтикова-Щедріна називають байками в прозі, у них чітко простежуються фольклорні й російська сатирична літературна традиції. У його казках правдиво розкриваються проблеми народу. Сатирик зло викриває самодержавство, лібералізм і панівний клас, явно підкреслює тупість, лінь, нездатність правлячої верхівки мислити й працюватися

У казках Салтикова-Щедріна відсутній позитивний герой, навіть в “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” мужик, що вміє працювати, проявляє кмітливість, ніяка ситуація не може загнати

в його глухий кут, – не є тим героєм, що повинен бути прикладом. А чому? Тому що він завжди готовий підкорятися, працювати на той, хто того не заслуговує, він байдужний до самого себе, своєму “я”, готовий гнути спину під постійними докорами ледачих і легковажних генералів. Він не може оцінити свою працю. Чому ж тоді два нікчемних чоловіки повинні цінувати його?

Російський мужик заслуговує того, що “заробив”: “чарку горілки так п’ятак срібла”.

У казках Салтикова-Щедріна в образах звірів зображені людські пороки. Наприклад, в “Премудрому піскарі” столітній піскар, що прожив своє

життя на самоті, нікому не довіряв, боявшийся всіх і вся, так і не зважився хоча б раз зробити який-небудь вартий учинок, він, хворий і вмираючий, без друзів і рідних, що безглуздо прожив життя, зникає невідомо куди.

А чи жив взагалі коли-небудь цей піскар? Ніхто з ним не спілкувався, не бачив його, ради “премудрого” нікому не потрібні. Його життя пройшло сіре й унило, і прожити сто років, зарившись у власній норі, нікому не цікаво. Нехай життя протече бурхливо, яскраво, цікаво, але краще загинути в зубах щуки, знаючи, що про тебе хто-небудь зітхне або заплаче. У казці “Ведмідь на воєводстві” Салтиков-Щедрін дотримується традиційних амплуа: Ведмідь-Воєвода в нього – майор, Осел – радник, Зозуля – ворожка, Папуги – блазні, Сорока-Злодійка – ключниця, Дятел – учений-літописець, Соловей – співак і т. д. Його звірі повністю асоціюються з “професією”, закладеною природою й людським сприйняттям

Сатирик сміється над пороками суспільства, які влаштовують це ж суспільство, над навколишньою дійсністю, що реальна й зовсім не викликає сміху

Серед величезної спадщини М. Е. Салтикова-Щедріна найбільшою популярністю користуються його казки. Форму народної казки використовували багато письменників до Щедріна. Літературні казки у віршах або прозі відтворювали цілий мир народних подань, а іноді містили в собі й сатиричні мотиви, прикладом тому можуть служити казки А. С. Пушкіна. Гостросатиричні казки створює й Щедрін в 1869-м, а також в 1880-1886 роках

Казки – підсумок багаторічних спостережень, підсумок усього творчого шляху письменника. У них сплітається фантастичн і реальне, комічний і трагічне, широко використовуються гротеск, гіпербола, проявляється дивне мистецтво езопової мови

Існує думка, що, коли у Творчості виходить на перший план політичний зміст добутку, коли звертають увагу насамперед на ідейність, відповідність певної ідеології, забуваючи про художність, мистецтво й Література починають вироджуватися. Чи не тому сьогодні маловідомі “ідейні” романи 20- 30-х років, скажемо “Цемент”, “Соть” та інші? Салтиков-Щедрін уважав, що література – це прекрасний засіб у політичній боротьбі. Письменник переконаний, що “література й пропаганда – те саме”. Салтиков-Щедрін – продовжувач російської сатири Д. И. Фонвізіна, Н. А. Радищева, А. С. Грибоєдова, Н. В. Гоголя й інших великих письменників. Але він у своїх добутках підсилив цей художній засіб, додавши йому характер політичної зброї. Від цього його книги були гострими й злободенними. Однак вони сьогодні, мабуть, не менш популярні, чим в XIX столітті

Важко представити нашу класичну літературу без Салтикова-Щедріна. Це багато в чому зовсім своєрідний письменник. “Діагност наших суспільних зол і недуг” – так озивалися про нього сучасники. Життя він знав не із книг. Засланий у молодості у В’ятку, Михайло Євграфович добре вивчив соціальну несправедливість, сваволю влади. Переконався, що Російська держава насамперед піклується про дворян, а не про народ, до якого сам Салтиков-Щедрін перейнявся повагою

Життя поміщицької сім’ї письменник прекрасно зобразило в “Панах Головлевих”, начальників і чиновників – в “Історії одного міста” і багатьох інших добутках. Але найбільшої виразності він досяг у добутках малої форми, у казках “для дітей неабиякого віку”. Ці казки, як справедливо відзначали цензори, – сама теперішня сатира

У казках Щедріна безліч типів панів: поміщиків, чиновників, воєначальників і навіть самодержців. Письменник зображує їх часто зовсім безпомічними, дурними й зарозумілими. Наприклад, “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”. З їдкою іронією Салтиков пише: “Служили генерали в якійсь реєстратурі… отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали”. Зрозуміло, ці генерали нічого не вміли робити, тільки жити за чужий рахунок, думаючи, що булки ростуть на деревах

Прав був Чехов, коли писав, що відсталість і недоумкуватість викорінюються на превелику силу. У сучасній нам реальності часто зустрічаються герої добутків Салтикова-Щедріна. А російський мужик – молодець. Він все вміє, все може, навіть суп у пригорщі зварить. Але і його не щадить сатирик за смиренність і низькопоклонство. Генерали змушують цього здоровенного мужичину вити для самого себе мотузку, щоб не втік. І той покірно виконує наказ

Якщо генерали виявилися на острові без мужика не зі своєї волі, те дикий поміщик, герой однойменної казки, увесь час мріяв позбутися від нестерпних мужиків, від яких іде дурний холопський дух. Нарешті мужицький мир зник. І залишився поміщик один-одинешенек. І, звичайно, здичавів, втратив людський вигляд. “Весь він… обростив волоссями… а пазурі в нього зробилися, як залізні”. Натяк автора зовсім ясний: працею селян живуть поміщики. І тому в них усього досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі. Все це відібрано в селян, а головне – віднята воля

Салтиков-Щедрін не може й не хоче упокоритися з тим, що народ занадто терплячий, забитий і темний. І тому виводить “панів” у карикатурному світлі, показуючи, що не так уже вони страшні

У казці “Ведмідь на воєводстві” зображений Ведмідь, що своїми нескінченними погромами, що розоряють селян, вивів мужиків з терпіння, і вони посадили його на рогатину, “здерли шкіру”. Ідея казки полягає в тім, що в лихах народу винувате самодержавство взагалі, а не тільки жорстокі або погані чиновники

Основний художній прийом у казках Салтикова-Щедріна – алегорія. І те, що Ведмідь виявився на рогатині, символічно. Це своєрідний заклик народу до боротьби за свої права й волі

Також і в казці “Коняга” в образі замореної непосильною працею коня представлений народ-трудівник, “сівач і хоронитель” рідної землі, безмежних її просторів, що створює її красу й багатство. А “Пустопляси” – краснобаи-народники, які на словах співчувають трудовому народу, його важкому положенню, а на ділі ведуть такий же паразитичний спосіб життя, як і пани

Казка-Символ, що в алегоричній формі узагальнює викривальний пафос відсталого самодержавного ладу в Росії, – “Богатир”. Уповають “людишки” на Богатиря дарма: спить Богатир. Не приходить він до них на допомогу й коли пожежа спалила російську землю, і коли ворог на неї напав, і коли голод трапився. Тільки на свої сили потрібно розраховувати “людишкам”. А Богатир у дуплі не прокинеться, тому що гадюки йому все тулуб проїли. Піднімайся, Іван-богатир, захищай землю рідну, думай своєю головою об неї майбутньому

Яким би не було відношення до творчості Салтикова-Щедріна в наші дні, але як і раніше доріг нам письменник-сатирик своєю любов’ю до народу, чесністю, бажанням зробити життя краще, вірністю ідеалам. Багато хто його образи стали близькими й зрозумілими нам сьогодні. Хіба не звучать і нині гіркою правдою слова з казки “Дурень” про героя її, що “зовсім він не дурень, а тільки підлих думок у нього ні, того він до життя пристосуватися не може”?

Через піввіку М. Горький говорив про значення творчості М. Е. Салтикова-Щедріна: “Необхідно знати історію міста Глупова – це наша російська Історія ; і взагалі неможливо зрозуміти історію Росії в другій половині XIX століття без допомоги Щедріна – самого правдивейшего свідка нашої духовної вбогості й нестійкості…”