Майже у всіх поетів, що виступили в 20-е роки з романтичними віршами про війну, остання збіглася з їхньою молодістю. Але тільки в Йосипа Уткіна, одного із самих в 20-е роки відомих, що писали на ліричній хвилі Єсеніна поетів, самодостатня тема “ніжної” юності не тільки пересилила звучання військової Теми, але й визначилася стосовно неї досить абстрактно, чому причиною безсумнівно з’явилася перевага сентиментальності над живим почуттям (“Цілий день ідуть солдати. Бруд і молодість в особі”). Сам епітет “ніжний”, що зберігає відтінок
його почуттєвого вживання, зайво часто повторюється Уткіним у віршах, що відтворять вигляд юності, що беззавітно кидається в бій “за землю, за волю, за робочу частку”: “ніжна молодість”, “ніжність песнопенья”, “неясність жіноча”, “ніжний схід”, “плотська ніжність”… Складний мир страстей і почуттів у життєвих афоризмах Уткіна незмінно наділяється в однотонний настрій сумуй по втраченій у військових походах молодості:
И роки, як дим, И радість – як дим, Так горестно життя втратити молодим!
Співчуття зворушливо тендітної, незахищеної юності, майже нізащо ні
про що що гине (мотивування класової боротьби ослаблена або відсутній зовсім), здобуває часом пацифістський характер: “гарні, у всім гарному Вони несли свої тіла” – це про “молоденькі”, “безвусих” офіцерів ворожої армії. В іншому вірші мати тугою своїх очей безмовно засуджує героя – сина, що не зумів стати на фронті “людиною” і убившего сімнадцять ворогів