Ідейно-тематичне багатство збірника П. Тичини “Сонячні кларнети”

Павло Тичина як художник народився в 1918 році збірником “Сонячні кларнети”, що приніс йому славу й визнання. Він ознаменував появу нового таланта, яркою художньої індивідуальності. На літературну ниву вийшов поет-лірик, що своєю майстерністю, щирістю й задушевністю, любов’ю до життя й людини примушує згадати імена світочів національної літератури – Шевченко, Франко, Лесі Українки. П. Тичині судилася доля генія. Автор “Сонячних кларнетів” – весь у провесні української революції, у передчутті наближення грози, що всеочищає

Образ

“сонячних кларнетів” – це не тільки символ краси вічно юних, наповнених фарб і музики природи, а й втілення прагнень до всього сонячного, радісному, життєдайному, овіяною молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, які дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співак бачив людське нещастя, коли туга огортала його серце, він не падав у розпач. Не вгасала його віра в перемогу світлого, гуманістичного над тьмою

Ліричний герой збірника – юнак, що багатий і щедрий душею, це романтик, закоханий у красу миру, у природу, у життя. Це уособлення самої молодості, що лише ступила

на життєвий поріг і зачаровує свіжістю й чистотою почуттів, шляхетними поривами

Стих “Ой не крийся, Природа ” розкриває ідею єдності людини й природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії із природою: те сумний, те світлий прозорий, начебто фарби золотий осіни. Простій, звичайний вид у вірші “Гаю шумлять” захоплює художника чарівністю гаю, ріки, хмаринки в небі. Читаєш – і в уяві виникають образи: гаю шумлять, дзенькіт гуде, тихий шепіт трав, хмаринки біжать, небо, край – як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни. Шум гаїв – начебто ніжно тонні звуки арф, тому й назва поезії – “Арфами, арфами”. Весна будить глибокі Думи, якими переповнено всі навкруги, думи про прийдешні бої, бої за людське щастя. У чистому повітрі – передгрозова напруга: “Буде бій вогневий!”. Цим почуттям охоплене серце героя, людини, закоханого в рідний край..

Там, де мир повниться музикантом, переливається фарбами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов – там краса, висока поезія. Його вірші “Не дивися так привітно”, “Про любо Інна”, “Кольори в моєму серці” залучають тихою ніжністю мовою чистого й чесного серця. Молодість! Це така країна, у якій людині за життя доводиться побувати тільки один раз. Тичина відкриває її красу через величне й священне почуття любові

Тичина замислюється над філософською темою Людини й часу. Пори року природи в “Пастелях” відповідають “порам” людського життя. Осінь – пора замисленості, легкого смутку. Весна персоніфікує молодість. Літо – зрілість, повноліття. Природа, а з нею людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі й просторі. Філософія часу опирається в Тичині на поетичне зіставлення людського століття згодом. У людини ” також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша постіль дає чарівний малюнок ранку. У природі, віє чарами людського ранку – дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної “Пробіг зайчик. Дивиться – світанок! Сидить грається, Ромашкам ока розкриває”. Але на зміну цій картині приходить інша:

А на сході небо пахне Північний чорний плащ ночі Вогневими нитками сточують, Сонце

Чорні й червоно-вогненний кольори розвивають мотив боротьби світла й тьми, добра й зла, навівають думка про швидкоплинність людського життя. Важливою темою збірника є проблема, національного відродження гнобленого й приниженого українського народу. Поема “Золотий гемин” – віра в національне й соціальне звільнення рідної Звідси – пафос овіяною мрією волі, повне відсутність недружелюбного відношення до інших народів. Поема – гімн весняному сонцю:

Над Києвом – золотий гімн, И голуби, і сонце! Унизу Дніпро торкає струни

Події весни й літа 1917 року заколисали суспільство. Це був “золотий гул” пробудження. Навіть “предки встали з могил… жертву сонцю приносять”. Народ вірить у свої сили:

Зоряним ранком припади вухом до землі – ідуть Ідуть люди у своє майбутнє И всі співають, як вино: Я сильний народ, Я молодий!

Біль і тривога за долю рідної землі виникають в образі скорботної матері, що є традиційним у Творчості багатьох поетів миру. “Проходила по полю…” – такими словами починається! закінчується кожний з віршів, тетраптих “Скорботна мати”. Проходила Мати Марія й курне око не могло не помітити – “чийсь труп у житах чорніє…” Лютує смерть в Україні:

Не бути ніколи раю У цьому кривавому краї, У краї, де навіть до гілки звіробоя Із крові отут юрбою Зросли на поле бою…

“Скорботна мати” – це біль і тривога за долю Батьківщини, де українська Голгофа

У ранній ліриці П. Тичини життєрадісність, краея природна для людини, закоханість у чарівний мир перемежевивается й сіяє яскравими відсвітами, які символізують більшу тривогу, нагадують про важкі випробування часу, про людські трагедії. “Сонячні кларнети” – книга поетичних шедеврів П. Тичини, що зачаровує, облагороджує кожного, хто припаде до неї прагнучими вустами


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ідейно-тематичне багатство збірника П. Тичини “Сонячні кларнети”

Categories: Нові твори

Links