Квітка Основ”яненко як зачинатель нової української прози
Дев”ятнадцяте століття заявило про себе в Європі пристрастями свіжих ідей, хмільних, як молоде вино, ідей, що будуть названі романтизмом і на тривалий час визначать особливий стан людських душ і ставлення людини до світу. Завирували омолоджуючі сили, і народи відчули себе охочими і готовими творити історію. Хвиля суспільної активності окремих особистостей і цілих мас докотилась до всіх окраїн, готових доказати світові, що для історії немає великих і малих народів, що для кожного є історичний шанс. Оживають Балкани, поневолені турками, прокидаються
Здавалося би Україна, як європейська держава, вже не існує, її духовні центри (Києво-Могилевську і Острозьку академію) знищено, ліквідовано навіть школи, та з землі не вирвати насіння, люди здатні зрадити землю, але земля не зрадить себе. І Україна кінця ХУІІІ століття знову дає постатті, що рівнем своїм досягають європейських вершин, а власними діяннями закладають підмурівок європейської слави для нації. Такою постаттю був Григорій Федорович Квітка, що
Він довго шукав його, свого Слова. Було воно для нього носієм великого смислу Буття, образом істини, синонімом Правди, а отже – Бога, бо, як пізніше скаже про Квітку М. Драгоманов, у нього “ніколи не виходив із голови той дух, що затяг був його в монастир”.
Тож своїм словом Григорій Квітка стає на захист честі рідного народу, довівши ураїнськими повістями “Маруся”, “Козир-Дівка”, “Сердешнп Оксана”, що українська мова – не приречений на зникнення діамант, нею можна творити серйозні, зворушливі і трагічні речі. І ось твори прозаїка й стали справжнім елексиром для багатьох його сучасників і, напевне, не одного з них врятували від трагічної долі Гоголя.
Вивести творчість на європейський рівень не тільки за тематикою, а й зробити крок уперед у розвитку літературних жанрів, вийти за межі пануючої тоді травестійно-бурлескної традиції допомогло письменнику відновлення перерваних духовних зв”язків із традиціями давньої української культури, що виявилась в усвідомленні письменником себе яе виразника загальнолюдського стану духу. Творчість Квітки-Основ”яненка утвердила в українській літературі нові епічні форми реалістичного дослідження життя, відкрило нові шляхи пошуку гуманістичного ідеалу, що було успадковане і розвинуте наступним поколінням українських письменників-прозаїків. Його твори – переплетіння багатьох стилів.
Сучасні дослідники творчості Квітки ділять прозу письменника на твори бурлескно-реалістичні та синтементально-реалістичні, правда, додають, що окремі з них містять “викладені у християнській моралі”.
А “Перекоти-поле”, наприклад, цікаве насамперед тим, що в ньому яскраво виявилось своєрідне зіткнення просвітительської і романтичної ідеології. Сам Квітка-Основ”яненко вважав себе за письменника-реаліста, завзято боронив свій реалізм і своїх героїв бачив писаними з натури. На письменників, що “летают под небесами, изображают страсти, созидают характеры”, дивився скептично.
Твори Квітки-Основ”яненка глибокі, вони належать прозі ХІХ століття. З властивим йому рівнем художнього мислителя. Щоб влитись у загальноєвропейські процеси, українська література за короткий час мусила пройти той шлях, який у деяких країнах тривав десятиліття, а той роки, століття, але українська література пройшла цей шлях завдяки квітці-Основ”яненку, тому ми і називаємо Квітку-Основ”яненка – зачинателем української прози.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)